17 січня мені пощастило. Був на презентації шикарного документального фільму “СВО. Війна і мир”. Переслідував дві цілі. Перша і головна – побачити роботу режисера Юрія Беденка. Чому? Юрій Беденко режисер нашого фільму, який команда “Гольфстрім продакшн” розпочинає знімати 20 січня…
«Без вітру не родить жито, Без вітру вода не шумить. Без МРІЇ не можна жити, Не можна нікого любить» З нагоди 90-річчя знаменитого поета-шістдесятника, вчителя, просвітника Миколи Даниловича Сома. Вкотре беруся писати про Миколу Даниловича Сома. Чи справлюсь? При житті…
Немарно кажуть: все геніальне – просте. Читаю і дивуюся. Москвинські пропагандисти і малороси (ох, і багато їх ще замаскувалося нині) запускають черговий міф, що Україна є багатонаціональною державою. Це ж повна нісенітниця. Україна є моноетнічною. Згідно опитуванню в 2017 році…
Колись нам казали в школі, що ми останнє покоління, яке вживу бачить справжніх учасників війни. І не просто війни, а Великої Вітчизняної Війни! З кожним роком ветеранів ставало все менше, нагород більше, а подвигів ставало ще більше. Художні фільми і…
Ірпінський парк письменників – особливе місце з унікальною мистецькою атмосферою. Учора, 24 жовтня, посадили два дерева, могутніх в’яза. Одне на честь Юрія Олександровича Косіна, Українського фотографа, медіа-художника, мандрівника. Два роки тому, 24 жовтня, Юрій Косін помер у Кракові. Тому друзі…
Нещодавно у видавництві «Міленіум» вийшло 2-ге видання накладом книга Сергія Мартинюка «13 віршів, або Битва за Ірпінь змінила світ». Пропонуємо до Вашої уваги уривки з цієї збірки. Спочатку, передмова директора видавництва, кандидата філософських наук Анатолія Ятченка. Перечитую вірші С.Я.Мартинюка…
Моя гонорова Лада панянка Під зруйнованим мостом у Романівці Розминулися кохана з тобою. Ти до Балтського краю, Я на Жираф Ірпінь боронити. Яке воно крихке життя. Кохати, жити, а не скніти. Не говори мені про кохання. Я знаю — Воно…
Зніму з душі холодну лють війни, І втому там залишу на війні, Усмішками сяють зачаровані зірки. Я повернувся звідти — ми живі. Я сьогодні приятелюю з Перемогою, Поміж мертвих і живих промовляю: Ірпінь, моє серце з тобою, Україно, моя сила…
А побратими мої незламні Хоробрих братів шукають у висі. Світло струмує зі зранених тіл, Чи ще устрінемось — тужливо питає думка… Чи устрінемось? На небесному колі Героїв… Чи устрінемось? Обов’язково в День Перемоги України над рашистами. Помстимося… Пам’ятаємо… Хай живуть…
24 квітня 2022 року. Сьогодні був в Ірпінському Будинку письменника. Хотів подихати повітрям мистецтва. Подихати не дуже вийшло. Ні, повітря чистеньке і прозоре. Я з задоволенням підставляв обличчя свіжому подиху вітерця. Нарахував з добрий десяток прильотів. Вибиті шибки і понівечений…
Прийде день, коли я зможу про це написати більше, в фарбах емоцій і почуттів, з лелечою величчю. А зараз ми вгризаємось в землю і копаємо окоп на позиції “Мішки” біля спаленого “Жирафа”. Навіть не копаємо, а робимо глибше, ширше, вгвинчуємося…
Я закрив очі. Ні, я не спав. Не дрімав. Я закрив очі, щоб дати перепочинок очам. Важко вдивлятися в темряву і більше покладаєшся на слух. Слухаєш, чи не трісне гілочка. Звуки ночі природні чи ні. Міцніше стискаєш автомат і готовий…
Що в місті не змінилося, то це лише його гонорова вдача. Ірпінь поранений, з одного боку, з другого боку — зруйнований і скалічений. Але незважаючи на недавні бої, місто свого власного шляхетного обличчя не втратило. Ірпінь — це власна енергетика…
«Ластівка» – величезний колишній санаторій, а зараз закинутий і нікому не потрібний. Учора ми перемістилися з нашої локації в Ірпінському Будинку творчості письменників у цей куточок нашого Ірпеня. За короткий час його привели в більш-менш житловий стан. Особовий склад добровольців…
Ірпінь — повний безлад — війна Біль вбивчий, нестерпний. Чому? Літописці літописами попереджали: Не вір московитам. Зрадять і ніж в спину Встромлять. Моя Україно, Будуй-муруй світ, у якому немає московита, Не дай себе ошукати знову. Станцюємо гопака на руїнах кремля….
Я — Українець, і мене не скорити! Українці — нескорені люди. Я — Українець, і мене не зламати! Українці — незламні люди. Я — Українець, і мене не вбити! Українці — безсмертні люди. Я — Українець, бо Українця син, Хай…
Шосте березня 2022 року. Я сидів в дерев’яній бесідці на Ірпінському Водоканалі з чашкою кави в одній руці і з сигарою в іншій руці. Насолоджувався свистом ворожих мін і снарядів, і не мав бажання їм кланятися. Втомився падати на землю…