Галина Сливка
БУДЬ!
Будь же стійкою, люба,
І просто – БУДЬ!
Тьма виявляє грубу,
Злочинну суть,
Смертний ужин ракетний
В твоїх містах.
Світло сердець шляхетних
Крізь біль і страх
Будить, єднає вперто
В один вогонь,
Попри загрози смерті,
Ряди безсонь.
Нитка живого світла
Зшиває світ,
Плавиться кожна титла
У моноліт,
В слово життя незгубне,
В дієву круть.
Будь же стійкою, люба,
І просто – БУДЬ!
***
Світлій пам’яті вчителя, захисника, Героя Дуная С.Г.
Б’ють громи. Ти, дитино, плачеш.
Це війна.
Спрагло п’є вона кров гарячу
Аж до дна.
Жне вогнем дороге і цінне –
Не спинить.
Рушить в домі і серці стіни
Кожну мить.
Ой, глуха і кістлява свашка,
Ця війна.
П’є німотності чашу пташка
В ній сповна.
Чорні води Пучай-рікою
Попливуть –
Стану лавою надшвидкою,
Змию лють.
Стану скелею, стану кряжем.
В нім орел
Небо стерпле в льоту прив’яже
До джерел,
Хмари чорні зірве, мов пір’я,
До керви.
Аж здригнеться луна подвір’ям:
– Ти живи!
То чого ж ти, дитино, плачеш?
Це війна!
Спрагло п’є вона кров гарячу
Аж до дна!
***
Горів мій дід в бойовищах воєнних,
Страждав мій прадід від воєнних ран.
Прийшла війна, прийшла війна до мене,
В священній крові вмивши ятаган.
Прийшла війна із прірвища сліпого,
Стиснувши кісся здиблене чимдуж.
Гули вітри і корчились дороги –
В сум’ятті душ, в гіркім сум’ятті душ.
Тріщала твердь пожадливих ілюзій,
Летів із неба смертоносний град –
Грудьми стояли друзі, друзі, друзі
І не сприймали значення “назад”.
У вирій душі птицями летіли
Над попелищем спалених хлібів.
Вона ж хотіла тіла, тіла, тіла,
Зачувши кров між зціплених зубів.
Сліпі очниці блискали жагою
І клекотіла в грудях німота,
І розкривалася зловонним гноєм
Патриціїв новітніх глупота.
Горів мій друг в бойовищах воєнних,
Страждав мій брат від лиховісних ран.
Прийшла війна, прийшла війна до мене,
В священній крові вмивши ятаган.
