Сергій Мартинюк (Світогор Лелеко) позивний «Письменник» 

Або як Ірпінці bусню відірпінили

 

Другий день. Вівторок промайнув в записах інтерв’ю, пошуках місць для зйомок. Я в принципі задоволений процесом і роботою знімальної групи. У чомусь є затримка, в чомусь все гаразд. Звичайний кіношний процес. Що подобається? Не має поспіху або як говорять у мене на Балтщині – скорий поспіх – людям посміх. Ніхто не намагається втрутитись в розповідь тієї людини, яка розповідає про свою участь і свій перший день повномасштабного вторгнення. Звичайно, що буде монтаж і якісна озвучка. Одна людина розповідає свою історію за 60 хвилин, друга за 120 хвилин. У кожного своя історія і свій стиль. І це прекрасно. Сьогодні з подивом дізнався, що не всі готові до розмови. І це також нормально. Перший тиждень записуємо тільки розповіді – інтерв’ю, другий тиждень будуть зйомки на локаціях.

Що хочу сказати як підсумок другого дня? Друзі, побратими, ми не робимо політичний проект. Ми не робимо замовний проект. Мені абсолютно не цікаво, хто в якій політичній партії. Не цікаво, хто де наразі працює. Мені не цікаво з ким ви дружите. Це ваша позиція і життя. Наша команда хоче відтворити перший тиждень війни. Саме перший тиждень. Перші дні були самі важкі. Перші години були вирішальними. Нам треба було будь якою ціною утримати Ірпінь. І перші добровольці це зробили. Добровольці, а не ЗСУ, НГУ, СБУ, ГРУ! Московити поміняли свій напрямок наступу на Київ і пішли на Мощун. А це час. Це форсування річки. Це вже паніка в підрозділах. Це в голові крутиться думка “а нам казали, що будуть зустрічати квітами”. Це вже наступає той час, коли в туалет ходять групою, бо поодинці страшно і в лісі вбивають. Наш Ірпінь зробив неможливе можливим! Наш Ірпінь дав можливість підтягнути резерви. Наш Ірпінь навчив “не боятися русских”. Так, всі боялися “русских”. Так, це правда. Всі боялися дикунів, орків, ведмедів, п’яниць, ґвалтівників під загальною назвою “русские”. Європа добре пам’ятає весну 1945 року і ріки крові, величезну кількість трупів. Нас здали, ще до вторгнення!

Тих, кого запрошую до зйомок, чекаємо на знімальному майданчику. Ви бачили мене з першого дня, я бачив вас. Саме це і маємо показати. Маю ще одну мету. Хочу, щоб ми зрозуміли: ми виграли битву за Ірпінь, і я не хочу, щоб ми програли мир. На сьогоднішній день, ми цей мир в Ірпені програємо своїми сварками, претензіями, нерозумінням того, що війна триває. І не десь на сході України, а у нас в Україні! Міцний тил, це запорука сильного війська!

Деякі записи з моєї книги  “Позивний «Письменник» або Як Ірпінці bусню відірпінили”:

Перед війною. Літопис подій, які запам’ятались.

… 20 листопада 2021 року. П’ята ранку. Зустрічав онука на центральному залізничному вокзалі. До Києва доїхав на таксі. Пройшовся по вокзалу, послухав розмови, не вельми позитивні. У різних

куточках вокзалу розмови тихі і не дуже. Дві жіночки радять співрозмовникам виїжджати до Польщі, бо скоро почнеться. Запитав, що почнеться? Замовкли і хутко зникли.

Біля шостої години з бокової колії сідаємо на потяг «Київ – Немішаєво». Їхати на Ірпінь.

Звернув увагу, що потяг на посадку подали уже з пасажирами. Тобто, з депо він вже приїхав заповнений людьми. І пасажири якісь дивні. З великими баулами і в однаковій одежі. Мовчазні. З поведінки їх було помітно, що вони не розуміють, про що говорять люди, які заходять до вагонів. Запитав: «Звідки ви приїхали, хлопці?». Усі мовчать, тільки один, видно старший, який розумівся на українській мові, відповів з характерним «московським» акцентом: «Откель нада, оттуда и приехали».

Підняв тривогу, обдзвонив гарячі лінії СБУ, МВС, офіс Президента, Генеральну прокуратуру. Слухавку не беруть або моє повідомлення попросту ігнорують. Запитав у людини, яка підняла слухавку гарячої лінії СБУ і спокійно щось промуркотіла московською говіркою: «Чи це СБУ? Чи, може, вже ФСБ?» На що голос порадив не звертати уваги на дрібниці (мова – дрібниці!?). Це переміщується «Азов». Який «Азов»? Азовці не розуміють української мови? Азовці переміщуються «по-темному»?

Все, війна розпочалася. На службу безпеки України не варто розраховувати. Вона вже точно не на боці України! Розвіддиверсійна група в складі підсиленого взводу спокійно приїздить з Київського залізничного депо вранішнім потягом на центральний залізничний

вокзал Києва, і всім на це наплювати. А чого я хочу?

На найвищі посади в СБУ особистим указом президента призначені «агенти балалайкіних» Наумов, Баканов, Кулініч та інші гниди, які після 24.02.22 драпали з України. Які керівники, такі і підлеглі.

Підняв по тривозі свою Спілку офіцерів України. Єдине, на кого можна розраховувати, це на себе і на своїх буйних друзів зі Спілки офіцерів України. Можливо ми не молоді, але козацького духу у нас вистачає.

11 лютого 2022 року Центральний провід Спілки офіцерів України приймає рішення «За Україну будемо воювати. Російського солдата в Україні ніхто не чекає, квітів не буде».

19 лютого 2022 року. На території ірпінського санаторію «Ластівка» (далі – Ластівка) пройшов вишкіл для всіх бажаючих навчитися правильно тримати зброю в руках, щоб давати відсіч московській

орді. Основне гасло вишколу: «За Україну треба вбивати, а не гинути». Людей мало. На величезний Ірпінь 200 чоловік, це крапля в морі.

Я був разом з Доміком і його організацією «Грім». Сергій Забавський познайомив із легендарним Ігорем Рулем (позивний «Бушуй»). Домовились про співпрацю і дійшли висновку, що протягом тижня московити вторгнуться в Україну. Звернув увагу на деяких військових, яких раніше не знав. Відкривав вишкіл Володимир Коротя (Повстанець). З ним була його команда побратимів, Ростислав Чорнобровий, позивний «Монах», Олександр Ткаченко, позивний «Севас». На відкритті був присутній голова Бучанської РДА, його невеличка команда. Роман Бахтигареєв, депутат Бучанської районної ради, познайомив мене з головою Бучанської РДА. Розмова у нього зі мною, чи у мене з ним не вийшла. Мене обурило його питання «Скільки я можу виставити людей у разі наступу росіян?» Я почав кричати на нього:

«Де проведення мобілізаційної підготовки у військоматі? Чому не укомплектований батальйон ТрО в Гостомелі? Чому не облаштовуються оборонні споруди в Бучанському районі? Як буде видаватися зброя бажаючим воювати з кацапами? Моя районна спілка офіцерів у повному складі встане на захист України, а у вас? Чому вишкіл проводить спілка учасників АТО, а не районна влада?» Питань задавав багато, але відповіді не отримав. Під час розмови до нас підійшов керівник Бучанського військкомату, але швидко відійшов. Напевно згадав нашу з ним зустріч, де я задавав такі самі питання йому, як військкому. Заспокоїв мене Роман Бахтигареєв. Взяв мене під руку і відвів убік на перекур. Ну чому у нас на ключових посадах призначені некомпетентні особи або корисні ідіоти? Навіщо йти на посаду, якщо ти не маєш сили волі керувати, не розбираєшся у місцевому самоврядуванні, не розумієшся на військовій справі? Від влади Ірпеня присутній Дмитро Негреша. Євгенія Антонюк була зі всією своєю родиною.

Сам вишкіл Володимир Коротя і команда проводили професійно і з розумінням того, що перед ними цивільні люди, яким за короткий час треба дати головне. Як стріляти, як заряджати, основи вибухової

справи, інженерної підготовки та тактичної підготовки. І саме спілка ветеранів ініціювала цей вишкіл. В очах побратимів горить вогонь перемоги і рішучість. Ми не відступимо. Так, нас мало, але нас не подолати. І що стратегічно важливо (ми це чудово розуміли) – необхідно втримати місто і Приірпіння перший тиждень. Зубами гризти, але треба збити з рашистів наступальний настрій, знищити якомога більше окупантів. Змусити їх боятися кожного будинку, дерева, кущика. Щоб почали боятися самих себе.

А до війни залишалося усього чотири дні…

І наостанок. «Обніміться, брати мої, молю вас благаю», – згадайте ці величні слова Тараса Шевченка. У сьогоденні не важливо, хто в якій політичній партії, хто якому Богу молиться. Сьогодні важлива Україна. Біда і війна в нашому спільному домі. Якийсь «менший брат» зазіхає на мою Україну і говорить, що він мене навчить жити. Не вийде. Потім розберемось, хто правий, а хто ні. Хто зробив більше або менше. Мусимо виграти цю війну і дати відсіч орді. Це головне.

Закликаю (заради майбутнього дітей) до спротиву московинській навалі…

Вірте в себе.

Вірте в ЗСУ.

Вірте в Україну!

І всі разом – СЛАВА УКРАЇНІ!!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *