Дід з Ковалівки розповідає батьківську бувальщину. Начебто його прадід… програв власного пальця. Тому й прізвище їхнє Безпальки. Побилися з кумом об заклад через якусь нісенітницю, через дрібницю. Дотумкався ж чоловік – покласти на шальки терезів власного пальця.
– Дурнем твій дід був, вибач сусіде, але інакше не скажеш. Мого прадіда Мистюком прозвали. Дід майстром був! Мистюк – ремісник, робота якого досягла мистецтва.
У картотеці тільки одного Полтавського обласного адресного бюро понад мільйон прізвищ. Неповторних, рідкісних мало. Українські прізвища часто повторюються. Але найпоширеніші свідчать про зайняття наших далеких предків, про їхні ремесла та фах. Більшість стародавніх ремесел на сьогодні забуті. На жаль, розповісти про значення твого прізвища можуть виключно історики чи філологи.
Чи багато з Бабичів, наприклад, знають, що передує історії їхнього прізвища. Думаю, людині з прізвищем Бабич цікаво буде довідатися про те, що їхній далекий предок був сільським акушером. Що бабич акушер – не прочитаєш навіть у словниках української мови. Твердження про те, що «Бабич» це «бабник» не витримує ніякої критики. Інша справа – «бабій». Очевидно слово настільки давнє, що укладачі-мовники вирішили викинути його, як безнадійно втрачене. Але це слово можна знайти в словниках, які виходили в ХІХ ст., наприклад, у словнику за редакцією Куманця та Спілки.
Бондар виготовляв діжки. Бортник – предтеча пасічника, збирав у лісі по дуплах дикий мед. Бровар – пивовар. Гарбар і Кушнір вичиняли шкіри. Гайдар пас овець, Гутник – скловар, Злотник – ювелір, а Золотар чистив, вибачте, туалети. Олово відливав Конвісар, Лазебник – банник, Машталір – кучер, Мірошник – мельник, Рибась продавав рибу, Ричко наглядав за коровами, Лимар виготовляв збрую, Різник – м’ясник, Ситник – той, хто робив «ситу» – мед з водою, Скринник майстрував скрині, Сницар – різьбяр, Стадник доглядав стадо корів чи коней, тобто пастух. Швець, зрозуміло, був чоботарем. Якщо чоловікові давали прізвище за його професію – значить цю людину в селі чи місті поважали.
Ну, а коли вже не поважали, вважай біда. Українці в своїх насмішках безжальні. Так висміють, що предки в десятому коліні плюватимуться! Це ще Гоголь помітив, назвавши одного зі своїх персонажів Пацюком. Адже серед українських прізвищ немало Крис, інших не вельми симпатичних, так би мовити, домашніх тварин. Але це окрема тема. Ми будемо говорити про МАЙСТРІВ!
Певно, сюди доречно включити і соціальний стан людини. Наприклад, ремісник – БОНДАР міг би стати керівником ремісничого цеху – ЦЕХМІСТРОМ. Далі його могли вибрати до міської управи, магістрату. Колишній ремісник «вибивався в люди», згодом міг стати БУРМИСТРОМ. Могло статися навпаки – майстер спивався, опускався по соціальних щаблях, перетворювався на БУРЛАКУ. У певний момент прізвище приставало вже назавжди, передавалося нащадкам. Сологубами бідняки називали багатих, або жителі села – городян. Семилат – дуже бідний чоловік, у якого одяг – латка на латці. І так далі, і тому подібне.
Ось як багато може розповісти лиш одне невелике село Ковалівка Шишацького району. Тут є і Ковалі – Коваленки, і Бондарі – Бондаренки, і Безпалько не один. А скільки таких на Вкраїні «Ковалівок». Про кожне село книгу можна написати! Якщо прізвище людини свідчить про те, чим займалися предки, то назва села говорить, якими ремеслами займалися жителі цього села.
У Полтавській області я нарахував вісім сіл з «ковальським» родоводом – Ковалі, Ковалівка, Коваленківка і так далі. Але чомусь найбільше в назвах села зустрічається професія… писаря. Аж дев’ять «писарівок». Скоріше за все, назву селам давав писар, один з небагатьох, хто був грамотним. Таким чином писар і свою поважну професію увічнив у назві села. Знав, мабуть, що назва залишиться навічно, допоки село існуватиме.
Третю позицію «професійного рейтингу» посідає риболовля. В області п’ять сіл, у назві яких присутнє слово «риба». По три назви села Бровари і Бабичі, очевидно, чоловіки те й робили, що варили та пили пиво, а жінки народжували дітей. Також непоодинокі села мають назви, Бондарів, Воскобійників, Колісників, Коновалів. Де ви зараз – Стельмахи, Бондарі, Кушніри? Невже тільки прізвища залишили нащадкам у спадок?
Так я розпочав пошук ОСТАННЬОГО МАЙСТРА. Адже професії, як і люди, народжуються і помирають. Разом з останнім майстром помирає цілий світ! Переривається зв’язок поколінь, та незрима ниточка, яка зв’язувала нашого нащадка з його дідами і прадідами. Спадкова професія, отримана від попередників, годувала їх упродовж віків! І ось – залишився ОСТАННІЙ! Усі, з ким довелося спілкуватися, були людьми досить похилого віку. Деякі вже не в змозі навіть інструмент утримати в руках. Що зробиш, всі ми на цьому світі не вічні.
Більшість майстрів, які мені розповідали про тонкощі свого ремесла, давали інтерв’ю останній раз в житті. А можливо, і вперше, і востаннє в житті. Давайте покладемо руку на серце – чи багатьох журналістів сьогодні зацікавить розповідь про те, як у давнину виготовлявся посуд, господарський реманент, чи, наприклад, копалася криниця? Ось підгледіли в шпарину, як шоу-зірка займається сексом, оце – сенсація! Бульварна газета добре заплатить…
За матеріалами газети «Полтавська Думка-2000»
Від редакції «Зорі Приірпіння».
Ця публікація в «Полтавській Думці-2000» для ірпінчан значною мірою цікава дослідженням походження прізвища, яке має міський голова Олег Бондар. Оскільки нині в ірпінській владі ситуація неоднозначна і є люди, що ставлять під сумнів його легітимність, а законним міським головою називають Мирославу Свистович, то заради справедливості варто провести дослідження й її прізвища. До 1997 року вона звалася Мирославою Колбун (доки не взяла прізвище чоловіка). «Кольба» – це давня назва частини зброї, що нині називається «приклад». З цього можна зробити припущення: Колбун – це майстер, що колись виготовляв дерев’яну частину вогнепальної зброї. Відтак маємо приклад постійної, але опосередкованої войовничості Мирослави Колбун (Свистович).
Читайте також: В Україні найбільше людей із прізвищем Мельник
