Наш відомий земляк Володимир Паламарчук відзначив перший день народження своєї другої півсотні років. Один мій знайомий не то жартома, не то всерйоз якось сказав, що жити в Ірпені й не знати Володимира Паламарчука – це ознака або приїжджих, або невігласів. Але, гадаємо, не тільки їм, а й всім хто більше чи менше знає цю без перебільшення унікальну людину буде цікаво почитати в «Зорі Приірпіння» розповідь та теплі слова привітань на адресу Володимира Дмитровича
Хоч більшість життя Паламарчука пов’язана з Ірпінем, народився він у далекій Інті. Там познайомилися й побралися його батьки, Дмитро Хомович та Валентина Максимівна, які в далеких шістдесятих роках минулого століття перебували у політичному засланні (очевидно, звідси й походить бунтарського-революційний дух Паламарчука). Відтак, перші чотири роки свого життя Володя прожив на Далекій Півночі. З дитячих спогадів тих часів розповідає про снігові замети вищі людського зросту. У них тамтешні мешканці пробивали тунелі, аби пересуватися від хати до хати північного поселення.
Відбувши заслання сім’я Паламарчуків переселилася до Ірпеня – за відомий тоді «тридцятий кілометр». У ті часи колишнім ув’язненим (політичним і не тільки) не дозволяли селитися у великих містах. Саме тут найбільше розкрився творчий талант поета й перекладача – батька Паламарчука – Дмитра Хомовича. Володимир згадує скільки відомих в українській і світовій історії людей побувало в їхній родинній оселі в Ірпені – Іван Миколайчук, Ліна Костенко, Григорій Кочур (переселенню цього відомого перекладача до Ірпеня, як і Дмитра Паламарчука посприяв Максим Рильський), Дмитро Павличко, Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл, і багато інших.
Вже скоро півстоліття сім’я Паламарчуків живе неподалік міськвиконкому на вулиці названій в честь його батька. Раніше вона називалася Східна, а будівлі виконкому взагалі не було. Володимир Паламарчук пригадує ті часи:
– Тоді нинішній центр Ірпеня мав зовсім інший вигляд, ніж тепер. Між поодинокими хатинками були пустирі та зарослі кущів. У тім числі й на місці нинішнього виконкому. На моїй пам’яті його будували. Будівельники жили неподалік – у вагончику, що стояв по вулиці Грибоєдова. Вони часто ходили до нас у гості. Пригадую, одного літа у нас гарно вродили помідори. Тож батько дозволяв їх брати будівельникам за дарма. Вони потім нам віддячили поштукатуривши новозбудовані кімнати в будинку.
Володимир Паламарчук пройшов службу в армії в Миколаєві. Буває, розповідає про армійські будні механіка морської авіації.
Потім навчання на біологічному факультеті Київського університету імені Тараса Шевченка. За життя Володимиру Паламарчуку випало чимало помандрувати неозоро-романтичними дорогами та стежками біолога-дослідника. Захоплення гірським туризмом заносило і на Кавказ, і на Саяни, був на Байкалі, на Північному льодовитому океані, зокрема на острові Кільдін.
Наша новітня історія, роки незалежності України, пов’язана з активною громадсько-політичною діяльністю Володимира Паламарчука. Ще в далекому 1990-му він вступив до тодішньої різко опозиційної до комуністичної влади Української республіканської партії. Відтоді без Паламарчука не відбувалася жодна значима подія національного масштабу. Він був одним з перших, хто сім років тому вийшов на Майдан Незалежності, започаткувавши знакову в історії (сучасній і не тільки) акцію «Україна без Кучми». Його «трофейна» генеральська папаха запам’яталася мільйонам українців.
Господа родини Паламарчуків впродовж багатьох років була і залишається дотепер свого роду приватним центром чи клубом Ірпінського краю з громадсько-політичної та культурно-просвітницької діяльності. Вочевидь, цьому сприяє як зручне місце розташування у центрі Ірпеня, так і мистецька аура, що разом з Паламарчуками оселилася тут, сподіватимемося, на віки. Сюди приходили на політичні зібрання Сергій Бабайкін, Євген Жовтяк, Мирослава та Михайло Свистовичі, Оксана Коломієць, Петро Лясківський, Анатолій Матвієнко, Іполит Матіюк, Віктор Бархоленко і взагалі всі політично активні члени Ірпінської громади. Юридичну адресу цього будинку мали Ірпінська організація УРП, відділення ВГО «Громадський контроль». У подвір’ї, на повалених від санітарної чистки лісу соснах, започатковувався блок «За чесну владу». Чимало культурологічних справ та задумів зародилися в оселі Паламарчуків. Два роки тому в місті було створене Ірпінське Культурологічне Товариство ім. Д.Х.Паламарчука.
Та головне, що Володимир Паламарчук залишився простою й доступною людиною. До того ж – дуже оригінальною, нестандартною. От може зустріти когось зі знайомих на вулиці холодної зими й запропонувати сходити до річки чи озера скупатися. Причому, цілком серйозно. Адже вже давно є прихильником моржування. Тож побажаємо йому «сім футів під кілем» не тільки в зимовій ополонці, а й загалом – у життєвому фарватері.
Редакція газети і сайту «Зоря Приірпіння»
