«Любий Діду Морозе!
Чекаю не дочекаюсь Нового Року. Учора я вже прикрасив новорічну ялинку і чекаю на подарунок під нею. Моя однокласниця Катя написала, що хоче гарну та майже справжню ляльку, а Максим – гелікоптер на радіоуправлінні. Але гелікоптер і, тим паче, лялька мені не потрібні. Ти тільки не ображайся, але мені таке саме може купити і мама. У тебе я попрошу дещо таке, що точно не дістану ні я, ні мама. Ніхто, окрім тебе.
Мені казали, що ти чарівник. Що здійснюєш будь-які бажання! Я б хотів попросити у тебе дещо таке, що ви, дорослі, звете нематеріальним. Дещо таке, що не купиш в магазині і, тим паче, не з’їси. Цього подарунку я чекаю вже другий рік і сподіваюсь, що цього разу я задовольнив усі твої вимоги.
Любий чарівнику… Поверни мені тата! Я не ображусь, якщо ти мені його покладеш не під ялинку, бо й сам розумію, що мій татко надто великий, щоб там поміститись. Цього року я поводився надзвичайно добре, повір мені! Я старанно вчився і вимальовував букви. А ще, я слухався і допомагав мамі. Скажу тобі по-секрету, що я дуже хвилююсь за неї. Ночами я прокидаюсь і чую як вона ледь-ледь тихо плаче. Вона це робить так, щоб я не почув, та я все чую і не зізнаюсь. А знаєш чому? Мені здається, що коли я зізнаюсь мамі у цьому, то вона йтиме плакати у інше місце. І покине мене. Назавжди.
Татова фотографія стоїть у нас в будинку, але чомусь із чорною стрічкою. Дідусю, я знаю, що ти твориш чудеса. Тож, будь ласка, поверни додому моє чудо,мого любого татка, мого героя!..»
Автор: Анна РЕШЕТНІК
