Жінка – частина природи, а не винахід цивілізації

Юрко: Лідо, привіт. Чому ти пропала? Я скучив за тобою. Вибач, якщо чимось тебе образив. Визнаю себе невихованим дурнем, мучуся і каюся з того, що мені забракло розуму продовжити з тобою спілкування.

Колись та, сподіваюся, потенційно цікавий, а нині сумний хлопчисько, Юрко.

До речі: вітаю тебе з Весняним Рівноденням, а отже настанням астрономічної, тобто справжньої, Весни.

Ledi: Рада за тебе! А я сиджу, спілкуюся в Інтернеті, роблю вигляд роботи. За природою скучила.

Юрко: А що за нею скучати?! Сьогодні години зо три гуляв лісом. Пройшов від Романівського болота вздовж річки Любки до місця колишнього хутора з однойменною назвою. Місцевість важкопрохідна – болотиста. Проте не шкодую. Побачив греблі зроблені бобрами. Ці тварини ще збереглися в Приірпінні. Раніше, кажуть, їх скрізь було багато. Тепер, мабуть, тільки в одному місці залишилися.

Головне, що свіжим чистим повітрям подихав, березового соку попив. Тобі також рекомендую. А то, Лiдо, ти вчадієш у тому Києві. Особливо, коли сонечко припече.

Ledi: Холодно ще…

Юрко: Зранку було холодно. Закутався у кухвайку. А після 11-ї години так припекло, що розстебнув її і ніс просто на плечах, як Чапаєв «бурку». Звісно – це ще не червень. Але на сонячних галявинах вже можна простеливши одежину сидіти на траві.

Ledi: Так трави начебто ще не має…

Юрко: Є – тільки торішня. Якщо довга і висохла, то дуже м’яка й приємна, як сіно. Власне, сіно – це і є скошена висушена трава.

Ledi: Звісно, я люблю природу, але не до такої міри. Блага цивілізації та комфорт люблю ще більше!

Юрко: При теперішніх цінах на газ – дрова також комфорт. За цією цивілізацією люди часто самі не знають чого хочуть. Спочатку нудяться в офісах, скрізь їздять транспортом (власним чи громадським) – бояться крок пішки ступити, а потім платять гроші за тренажерний зал. Хоча, здавалося б, вийшов на природу взяв лопату чи сокиру – ті ж тренажери й ніяких болячок. Якщо, звісно, не зловживати ними.

Або ж, чув, що в країнах «розвиненої цивілізації» вже платять гроші за те, аби якийсь час побути поряд з коровою чи конякою. У нас ця «послуга» – вважається життєвою необхідністю малозабезпечених. Таких прикладів можна згадувати чимало. Та, головне, що жінка для мене частина природи, а не винахід цивілізації. А для тебе, Лідо, чоловік – природа чи цивілізація?

Ledi: Швидше всього – рідна душа. Ти все одно думаєш про тіло і про матеріальне, а я – здебільшого про духовне. І всі мої негаразди на нервовому ґрунті.

Юрко: Я б сказав – на нервово-соціальному. Це ти думаєш про тіло й матеріальне, а я – про тіло й духовне. Спорідненість душ – це духовне, що продовжується тілесно. Втім, бува й матеріально… кому як.

Ledi: Моя точка зору (швидше по Фрейду) – чим нижчий рівень життя, тим більше людина думає про матеріальне – як наситити свій шлунок. Тільки задовольнивши свої природні інстинкти на нижчому рівні, починає думати про духовне. Тобою швидше за все керують інстинкти …

Юрко: Стосовно інстинктів, можливо, ти й права. Спочатку, звісно, смачно поїсти. Після чого виникають тілесні бажання. Вдовольнивши їх, можна подумати й про духовне. Не варто це засуджувати чи боятися цього.

Гірший варіант, коли вже не хочеться нічого, окрім духовного.

Ledi: Ти просто сексуально стурбований. Зациклений на цьому – і більше нічим не переймаєшся.

Юрко: Краще вже бути хоча б чимось стурбованим, ніж абсолютно безтурботним, коли нічого не хочеться. Мене завжди дивувало, коли дівчата в анкетах знайомств пишуть, що шукають не пов’язаного ні з ким близькими стосунками й водночас застерігають – сексуально стурбованим не турбувати. Так би вже й писали прямо – шукаю самотнього імпотента.

Ledi: Юрку, не до цього мені… зараз.

Юрко: Завершення фрази – «зараз» залишає надію. А ще, Лiдо, зобов’язує мене бути готовим, коли це «зараз» настане. У будь-якому разі можна продовжувати приємне й не обтяжливе спілкування.

Ledi: Я пожартувала. Ніколи не настане! Але спілкування можливе…

Юрко: Я посміявся. Ніколи не кажи «ніколи». Добре, що зі спілкуванням все нормально.

Ledi: Авжеж!!! Кульбаба вже розцвіла…

Юрко: А з нею й почуття гумору…

Ledi: У кого як – у мене з цим складніше. Принаймні не так розвинене… як у тебе.

Юрко: Ну, чому?! Судячи з попереднього твого повідомлення – проростає. Знаменно, що саме навесні. Лiдо, це варто культивувати!

Ledi: Пізно вже. Горбатого могила виправить…

Юрко: Ой, Лiдо, не все так безнадійно. Не хочеться надокучати на цю тему, але мимоволі напрошується жарт про горбатість: у жінок вона може бути й з переду. І створює її та виправляє не могила, а природа.

Ledi: Ще скажи – й робити це на природі.

Юрко: Можна й на природі – вона надає неабиякого натхнення! Люблю жартома перефразовувати одне з виборчих гасел ось так: «Я за те, щоб кому нема де, робити дітей у наших лісах та ріках».

А ти, Лідо?

Ledi: А пологи приймати та дітей ростити ті розумники також у лісі радять?

Юрко: Потрібно уточнити. Власне, це цілком можливо. Якось же раніше наші пращури жили й розмножувалися в лісах, ріках, горах, степах…

Ledi: …Тепер, скажи – тільки для запліднення на природу вибираються.

Юрко: Чому б і ні? Особливо тим, у кого в квартирі це не виходить.

Ledi: Виходить, у цій справі найважливіше не з ким, а де.

Юрко: І в цьому питанні мудрими були наші предки. Якщо певний час жінка не могла завагітніти, вони змінювали партнерів.

Ledi: А слово «партнери» вони знали?

Юрко: Ні не знали – це сучасне іншомовне слово. Вони вживали інші слова, але природа стосунків від цього не змінюється.

Ledi: Можна, звісно, сходити на природу – свіжим повітрям подихати. Треба подумати, що в мене є з такого, щоб у ліс одягнути.

Юрко: Чим тепліше надворі – тим легше (у сенсі простіше) нормально одягатися. Тобто, фактично, роздягатися. До речі, відчуваєш, яка сьогодні гарна погода?! Ліс вже майже повністю зелений! Ти, Лiдо, мабуть, в офісі паришся?

Ledi: Ну, не без цього. Як твої справи?

Юрко: Справи так – відкат назад. До зими. Знову сніг пішов. Завтра збиралися з товаришами пограти у футбол, а потім взяти палатку й пройтися кудись лісами з ночівлею. Схоже, все відпадає. Тобто, як завжди – якщо й зустрінемося, то хіба що горілки попити та футбол по телевізору подивитися.

Ledi: Привіт, Юрку! Я б з тобою кудись у похід пішла. Якось сплавлялася з товаришами по Случу – аж 9 днів були в поході. То в тебе є ще й палатка? Це добре – може якось зберемося.

Юрко: У мене палатки немає. Втім, вихід є – можна купити. Або в товариша орендувати – фаната зеленого туризму. От сьогодні все таки переконав мене та ще одного нашого товариша попри таку сиру погоду йди з ночівлею в ліс. Спочатку електричкою десь виїхати за Немішаєве, а потім побродити лісом. Проте завтра – назад. Зараз я не можу дозволити таку розкіш – 9 днів подорожувати.

Особисто мій туризм переважно зводиться до того, щоб пройтися лісом на Київ (з Романівки до Біличів) замість того, щоб їхати автобусом чи маршруткою. Також люблю кататися велосипедом, купатися в навколишніх річках та озерах, а на галявинах відпочивати і грати у футбол. У будь-якому разі, Лідо, можна зібратися. Може, коли потеплішає. Хоча, якщо ти справжній любитель природи, то не повинна боятися ніякою негоди.

До зустрічі, Юрко.

Ledi: У мене є велосипед – тільки старий, дуже хочу купити новий, але зараз ще не виходить. Може якось покатаємося! До зустрічі!

Юрко: Неодмінно покатаємося. Я також надумав купити новий велосипед. Можливо, навіть, післязавтра. Вчора прийшли з походу (з під лісу між Макійчуково та Клавдієво). Зараз збираємося пограти у футбол.

До зустрічі, Юрко.

Ledi: Ти кожного разу пишеш до зустрічі, але не призначаєш її. Може, якось на вихідні зустрінемось.