Про перипетії довкола Ірпінського історико-краєзнавчого музею «Зоря Приірпіння» неодноразово писала останнім часом. Зокрема, публікації «Зборовський: «російська агентура силкується мене вигнати» з посади директора музею» та «Замість міста забудовників краще б Ірпінь став містом музеїв».
І от 4-го квітня містом розлетілася інформація про викинуті на смітник деякі експонати музею. Далі публікація з цього приводу Анатолія Зборовського разом із фото та відео фіксацією, побаченого на смітнику в центрі Ірпеня.
Повільна ліквідація Ірпінського історико-краєзнавчого музею триває. 4 квітня я, минаючи смітник за будинком по вул. Шевченка, 4, помітив в одному сміттєвому баку знайомі малюнки. Та це ж карикатури ірпінського художника і скульптора Івана Різника. Його моделі пам’ятників видатним діячам України є в нашому музеї. Точно. А ось і афіша про те, що в Ірпінському музеї була виставка політичної карикатури Івана Різника. Іван Антонович ще до 2014 року графічними образами сатири показав спадковість імперіалістичної політики Москви від царської до “демократичної” Росії. Молодим рейдерам, які господарюють зараз в нашому музеї, критика Москви не сподобалась і вони викинули її на смітник. Це ксерокопії. Автор помер. Оригінали робіт втрачені. Тому ці ксерокопії мають значення оригіналів. Дивлюсь далі. А під карикатурами крем’яний наконечник стріли. В музеї ж працюють “фахівці”. А ще далі подарунок заслуженого майстра народної творчості України Тетяни Федорової – колекція запрошень на презентації виставок живопису, інші мистецькі й культурні події, які відбувались у Києві. Це свідчення культурного життя нашої столиці і свідчення того, що ірпінці їх відвідували їх. Там же я знайшов документи Фонду громади Приірпіння. Навіщо ірпінцям знати історію громадських організацій Ірпеня? Серед сміття і книжечка спогадів про Другу світову війну почесної громадянки Ірпеня Валентини Кулініч, яка прожила 100 років. Валентина Гаврилівна подарувала свою книгу мені з дарчим написом. Тому рейдери повинні були б віддати її мені. Але цей автограф їх розізлив. В. Кулініч адресувала книгу, зокрема, так: “Зберігачу і літописцю історії Приірпіння, людині надзвичайно скромній і разом з тим стійкій в боротьбі за справедливість”. От книжка й полетіла в сміття. Навіть інструкції з техніки безпеки праці опинилися там же. Навіть рекламний проспект “Ірпінь – місто Вашої мрії!” з емблемою “Нових облич” рейдери теж викинули на смітник. Сигналізують виборцям, що з “Новими обличчями” вже можна не рахуватися. Начальник відділу культури Євгенія Антонюк похвалилася, що з музею викидають щось мішками. Реекспозиція йде повним ходом. Я зробив заяву в поліцію.
5 квітня я з групою небайдужих ірпінців (професор Володимир Дударець, Директор приватного Літературного музею Григорія Кочура Марія Кочур, художниця Вікторія Новосельська, громадська активістка Тетяна Ледньова) прийшли на прийом до міського голови Олександра Маркушина. Люди пояснили, що вони виступають не за Зборовського: «Справа в тому, що Зборовський найкраще знає історію Ірпеня і ніхто більше не віддаватиме свій вільний час дослідженню і пропаганді історії краю так, як це робить Зборовський. Тому формувати експозицію історико-краєзнавчного музею повинен Зборовський».
Я показав Олександру Григоровичу викинуті рейдерами експонати. Після цього міський голова повинен був би негайно викликати начальника відділу культури і вигнати рейдерів з музею. Але О.Маркушин обмежився повідомленням, що наступного дня якась комісія розбиратиметься з музеєм, однак не сказав, що за комісія і о котрій годині вона буде засідати. Від Є.Антонюк вдалося дізнатися, що наступного дня ніякої комісії не буде і взагалі спеціальної комісії з питань музею немає. Є комісія з стратегічного планування, а коли вона засідатиме невідомо.
А музей знищують.
