Принцип відповідальності перед майбутніми поколіннями передбачає усвідомлення наслідків своїх дій та їхнього впливу на життя людей надалі. Усі дії, які ми робимо, так чи інакше позначаться на наступних поколіннях наших співгромадян, а іноді — й жителів інших країн. Але деякі події останнього часу в Україні дуже мало нагадують дії в рамках чіткої стратегії розвитку країни. Зокрема, виникає чимало тривожних запитань щодо реформування пенітенціарної системи.
Під час презентації реформи 10 лютого 2016 р. замість чіткої ефективної стратегії було озвучено переважно популістські гасла: «ми звільнимо майже всіх старих співробітників», «до нас приїдуть нові й розумні з Гарварда», «норвезькі інвестори все це оплатять і підкажуть, як зробити ще краще» і, найголовніше, — «ми продамо старі СІЗО». Йдеться насамперед про ізолятори Києва і Чернівців. І якщо Лук’янівське СІЗО давно потребує фундаментальних змін у частині господарської діяльності, то ізолятор у Чернівцях вважається одним з найкращих в Україні.
Історія з Лук’янівським СІЗО триває вже не перший рік, умови утримання в ньому справді залишають бажати кращого, що підтверджують численні фотознімки як самих арештованих і засуджених, так і правозахисників, журналістів. Проблеми Київського слідчого ізолятора загострилися після смерті Макара Колесникова. За офіційною версією, він помер від алкогольного отруєння. Родичі, звісно, у це не вірять, прокуратура розслідує випадок і дасть йому правову оцінку. Оливи у вогонь підлила наступна раптова смерть засудженого — від серцевої патології, після чого все ж таки вирішили провести інспекторську перевірку умов утримання засуджених і підслідних. За її підсумками було заборонено використовувати 14 камер, але це навряд чи виправить комунально-побутові умови засуджених.
У Мін’юсті заявили, що готові продати Лук’янівське СІЗО, їм нібито надійшла відповідна пропозиція — за 8 млн дол. Але річ у тому, що законодавчої бази для продажу або здавання в оренду установ виконання покарань немає. «Згідно з чинним законодавством, цілісні майнові комплекси виправних і виховних установ, виправних центрів, установ виконання покарань і слідчих ізоляторів не підлягають приватизації і не можуть передаватися в оренду», — кажуть у пенітенціарній службі. Відповідно, щоб проводити подібні дії, необхідно приводити у відповідність законодавчу базу. І про це в Мін’юсті мовчать.
Крім того, фахівці з нерухомості вже заявляли в ЗМІ, що орієнтовна вартість ділянки на місці Лук’янівського СІЗО становить близько 20–30 млн дол. Як виникла така різниця в ціні? Усе дуже просто: Мін’юст продає будівлю, а не землю. Ділянка землі під будинком СІЗО не належить ні Мін’юсту, ні пенітенціарній службі — землю взято в оренду у Києва. А пенітенціарна служба, за словами її керівника В.Палагнюка, оренди не платить: домовилися!
Також варто розуміти, що платитимуть за СІЗО не в доларах, а в гривнях, і те, що сьогодні дорівнює 8 млн дол., завтра в Україні може перетворитися на 1 тис. дол. І тут вимальовується така схема продажу:
1) потенційний покупець платить обумовлену суму;
2) йому дозволяють побудувати нове «європейське» СІЗО за межами Києва (будуватиме або сам, або залучатиме будівельну організацію);
3) після здачі в експлуатацію нового СІЗО підприємцеві дозволяють знести старий будинок і побудувати щось своє;
4) він платить за оренду землі Києву.
У листопаді міністр юстиції П.Петренко розповів, що нібито є ділянка землі в місті Ірпінь (хоча насправді ділянка в Коцюбинському, і там розташована діюча установа виконання покарання) для будівництва СІЗО на 1 тис. осіб. Тривалість будівництва міністр оцінив у дев’ять місяців. Про вартість будівництва не йшлося. Виникає запитання: чому саме на 1 тис. осіб? У Лук’янівському СІЗО в різні роки утримувалося і понад 3 тис. громадян. І чи точно міністр юстиції нічого не плутає, коли каже про будівництво СІЗО за дев’ять місяців? Для спорудження «з нуля» такої будівлі — це нереальний термін, особливо в українських реаліях.
З приводу ж нового власника будівлі, чому ніхто не каже про те, що, наприклад, Київ може виставити непомірну орендну плату? Причому зробить це вже після зведення нового будинку: або плати, або забирай свій готель і йди. Також не слід скидати з рахунків численних «захисників пам’яток архітектури» — ці й у ЮНЕСКО напишуть, і до суду піти не посоромляться. Тим більше, вони вже зараз про це заявляють у ЗМІ. Тому потенційному інвесторові потрібно дуже сильно задуматися, чи варто зв’язуватися. Скоріше за все, в такій ситуації це не буде стороння людина, а отже, гучний розголос у пресі нікого не зупинить, і навіть «свої чесні» будівельники теж знайдуться.
За матеріалами ZN,UA
