До лікувально-трудового профілакторію Ірпінського регіону автор цих рядків приїхав написати репортаж.
У нас від преси таємниць немає, – сказав при зустрічі начальник колонії, – зустрічайтесь, з ким хочете, пишіть об’єктивно.
Цілий день я провів у колонії. Поспілкуватися зі мною було чимало бажаючих: як серед працівників самого закладу, так і серед «колоністів». На відвертість останні йшли важко. Здебільшого висловлювали образи, винуватцями робили всіх оточуючих, крім себе. І лише один з них не поспішав йти на контакт, знаходився неподалік. Тільки після того, як з кабінету вийшов останній відвідувач, зайшов до приміщення. Сів навпроти. Пауза тривала хвилину, а може й більше. Поки я думав, з чого почати розмову, він раптом запитав:
– Не впізнаєш? Чи я тут так змінився?
– Щось не пригадую…
Він знову помовчав, а потім з якимось сумом у голосі відповів:
– А ми з тобою навчалися в одній школі, навіть в одному класі. І навчалися ми з тобою в третьому класі цілий рік…
Я нарешті згадав:
– А потім я перейшов в іншу школу. – Стривай, ти Сергій Єгоров?
– Нарешті, – сумно посміхнувся він.
– Ні, ніщо в ньому не нагадувало колишнього Сергія, того, яким він залишився у моїй пам’яті з дитинства.
– Скільки ж ти тут перебуваєш?
– Через місяць – два роки і кінець строку. «Дембель». Тут всього не розповіси. Заходь краще до мене через місяць, коли вийду на волю. Запиши адресу…
З гнітючим почуттям я покидав цю установу. Сергій проводжав мене. Прощання було небагатослівним.
Ми не бачилися 13 років. Пам’ятаю про нього зовсім небагато: навчався непогано, був серйозним, старанним учнем, веселим, з притаманним почуттям гумору…
Й ось знайшов його адресу.
– А я думав, не зайдеш, кому зараз потрібен зек і колишній воїн-інтернаціоналіст? – сумно посміхнувся Сергій.
– Вибачай, щойно прокинувся, у мене зараз розгардіяш, – сказав Сергій.
У кімнаті було неприбрано. На кухонному столі – недопалки. Серед цього сміття лежали нарізаний оселедець, цибуля. Поруч – порожня пляшка з-під горілки. Сергій стомлено сів на канапу, відсунув убік сіру пожмакану постільну білизну. Коли спробував запалити цигарку, це йому не одразу вдалося, руки тремтіли. Затягнувшись нею, почав розповідати:
До армії я майже зовсім не вживав спиртного. Після школи закінчив ПТУ, вчився на слюсаря. Потім армія, потрапив до Афганістану. Прибув до своєї частини. Пам’ятаю веселі безтурботні обличчя хлопців. Здавалося, що нічого тут серйозного не діється. Але як я помилявся! На початку знайомства став розповідати їм анекдоти. Сміються. Вони запропонували і мені цигарку. Затягнувся один раз. Потім почав без зупинки кашляти, а бійці регочуть і втішають: незабаром звикнеш, хороший засіб для забуття, особливо перед боєм з духами. Потім я зрозумів, що то було за зілля.
Про службу у горах згадувати не хочеться. Особливо після одного випадку. Якось перед дембелем викликав мене комбат і каже: «Тут невеличка помилка вийшла. І твоїм рідним телеграму відіслали, що ти загинув смертю героя». Їдь додому, заспокоюй рідних…
Я почав пригадувати події, чому так могло трапитися. Наш командир роти їхав у відпустку. Сам він родом з Києва. Попросив, щоб я його відвіз до аеродрому. Поки я був у дорозі, мою роту підняли по тривозі. З того рейду майже ніхто не повернувся. Кажуть, вертушки прийняли наших за душманів і накрили вогнем. Хто тепер скаже правду…
Після повернення на Батьківщину три роки все було нормально. А потім мати померла, за нею і батько. Все пішло шкереберть. Брат одержав квартиру і переїхав туди зі своєю сім’єю. З дружиною я розлучився через горілку. Вона написала заяву дільничному, а той мене і відправив у спецзаклад. Та що там казати. Часто думаю: краще б я в Афгані загинув, якби знав, що мене тут очікує… Я там звик до «дурі», спочатку курили «план», потім звикли до більш діючих … У Союзі був на голодному пайку. Мені цього так не вистачало. Щоб це якось притупити, почав зловживати спиртним. Проте спиртне – це дитячі пустощі порівняно з тим, чого вимагав мій організм…
Спливають роки. Вже нема в живих мого однокласника. Часто замислююсь: а як би склалася його життєва доля, якби він не потрапив до Афганістану?
