Якусь сотню років тому усі їздили на конях, і тільки у дуже багатих людей були автомобілі. (До слова, ще й досі традиційним мірилом потужності двигуна є його еквівалент кінських сил). Зараз все з точністю до навпаки. Утримувати коней можуть дозволити дуже багаті у фінансовому вимірі, або ж багаті духовно фанати конярства.
Коней люди приручили багато тисяч років тому. Вважається, що прабатьківщиною приручених коней є територія нинішньої України. Знахідки Трипільської та пізнішої Скіфської культури є підтвердженням давніх традицій конярства на нашій землі. Кінську збрую та вози-колісниці не тільки виготовляли давні майстри. Вони була предметом прикрас, що є свідченням давнини традицій цього ремесла.
На жаль, у наш час вже майже забутого. Протягом якихось сотні років на екзотику перетворилися коні та багато ремесл, пов’язаних з ними. Ковалі, лимарі… олігархів нині розвелося більше, ніж конюхів.
З цими професіями та їхніми носіями ми втрачаємо не тільки величезний пласт народної культури, а й багато знань, пов’язаних із кіньми. Про поведінку та звички цих наших прадавніх чотирикопитних друзів нинішнє покоління знає значно менше, ніж про деталі своїх цифрових гаджетів. На жаль…
Лише поодинокі ентузіасти утримують коней та зберігають традиції конярства. Але без системної підтримки на рівні державної чи бодай місцевої влади їм дуже важко.
Варто зрозуміти й усвідомити, що українські народні звичаї і традиції, це не тільки пісні, вишиванки та шаровари.
«Козаки вправно джигітували на конях, навчаючи їх також військовій майстерності. Стріляли на скаку з різної зброї й різних позицій, використовуючи коней, як прикриття. Навчали їх винести непритомного вершника з поля боя», – розповідає власниця кінної садиби «Прометей» Юлія Молокова.
Україна з давніх-давен була сильною кіннотною державою. Через що на наші землі впродовж багатьох століть зазіхали безліч окупантів. З часів Трипілля і Скіфії, впродовж княжої доби та Козаччини, практично донедавна – початку минулого століття – коні були основним видом транспорту, як цивільного, так і військового. Через що їм приділялася велика увага.
Українські землі відомі своєю родючістю завдяки великим площам чорнозему. На них вирощували найбільші врожаї, насамперед зернових культур. Щедрі врожаї споживали не тільки для харчування людей. Овес, фуражне зерно, сіно та солома споконвіку добре родили на українських землях, роблячи їх унікально придатними для розвитку тваринництва, у нашому випадку конярства.
Уявіть собі більш чи менш давню епоху до винайдення та поширення двигунів внутрішнього згорання. Усе на кінській тязі – подорожі, пошта, військова кавалерія, обози, товарні перевезення… Коней, як відомо, треба годувати. Причому, на відміну від заправки авто, годувати й доглядати за кіньми потрібно постійно, незалежно від того їздитимете ви сьогодні на них чи залишите їх у «гаражі»-стійлі з тих чи інших причин.
Тому наша родюча земля була справжньою благодаттю для розвитку конярства. Це все одно, аби у нинішню епоху авто на ДВЗ, 40% покладів нафти знаходилися в українській землі. Через що Україна завжди була ласим шматочком для всіляких зазіхачів, зайд-окупантів.
Зміна кінної епохи на автомобільну з одного боку стала позитивом для наших чотирикопитних друзів. Коней перестали вбивати під час військових дій. (Хто завдає людських жертв, не рахуватиметься із загибеллю коней, яких взагалі вважали «витратним матеріалом» людських збройних конфліктів).
Але з іншого боку розвиток техніки спричиним різке зниження людської уваги до кінської галузі. Наслідком чого є нинішній, фактично, критичний стан цієї сфери життєдіяльності.
Зараз підкувати коня коштує утричі дорожче, ніж замінити автомобільну гуму з літньої на зимову. Дороге сіно та кінська збруя, позаяк фактично перетворилася на екзотичний антикваріат.
Не кажучи вже про ветеринарку, яка також стала непомірно дорогою для коней. Перелом ноги для коня в наших реаліях взагалі вважається «смертельною травмою». Позаяк в Україні не має можливості його вилікувати. Відповідна медична інфраструктура є в Німеччині. А в Україні, на жаль, забуті традиції кінної держави…
У нас люди все частіше відмовляються від коней, продають їх за забійною ціною м’яса. Багатьох коней фанати-подвижники конярства врятували від смерті, фактично викупивши їй на бійні. На жаль, далеко не всіх…
Потуги подвижників конярства дедалі дужче нагадують голос волаючого в пустелі людської байдужості. Зараз любителі коней стали часто стикатися з випадками бездушної спекуляції на їхніх почуттях. Знаючи небайдужих до коней, пропонують їм викупити свого чоритикопитного шантажуючи: якщо сьогодні не купите, то завтра здамо на забій.
Ясна річ, що подібний стан речей можна і потрібно змінювати на краще. Але ініціативи аматорів-подвижників видається замало. Необхідна державна комплексна програма порятунку конярства. А також аналогічні місцеві програми та заходи з відродження та розвитку традиційної, можна сказати, нашої споконвічної галузі життєдіяльності – конярства.
Відрадно, що вже є очевидні позитивні зрушення у цьому плані. У тім числі і в нашому Ірпені. Багатьом людям запам’яталося недавнє кінне шоу на пляжі СМУ.
Про необхідність підтримки та розвитку конярства розповідає депутатка Ірпінської міськради Євгенія Ковтун (ВО «Батьківщина»), яка всіляко допомагає нашим кіннотникам:
«Коні так милі і чуйні тварини. Впродовж багатьох тисячоліть вони були поруч з нами, людьми. Тому зараз боляче бачити занепад кінської справи – закриття багатьох кінозаводів, різке скорочення поголів’я коней, забуття професій, пов’язаних з ними. З нашого боку буде великою і згубною невдячністю забути про наших прадавніх чотирикопитних друзів у нинішній вік технічного прогресу. Коні все одно продовжують нам служити вірою і правдою. Вони не тільки виступають у спортивних змаганнях та театралізованих шоу. Коні доставляють нам радість природнього спілкування, вони лікують людей. На заняття з верхової їзди приходять і дорослі, і малі. У тім числі, дітки з особливими потребами. Добре, що з початком діяльності кінного клубу «Прометей» тепер є можливість проводити сеанси іпотерапії і в нашому Ірпені. Тому я сама по-можливості підтримую наших кіннотників. А також звертаюся до державної та місцевих влад, усіх людей доброї волі – підтримати таку давню і близьку нам сферу життєдіяльності, якою є галузь конярства», – зазначила Євгенія Ковтун.
У свою чергу кінний клуб «Прометей» та його відвідувачі висловлюють подяку за підтримку депутатці Ірпіньради Євгенії Ковтун, ставлячи її у приклад іншим представникам влади різних рівнів.
