Рідкісні фото присвячені історії становлення та розвитку життя монахів на святій горі Афон, афонським храмам, побудованим у стилі візантійської архітектури, фото часів першої світової війни, архівні чорно-білі світлини середини 19 – початку 20 століття, які донесли до нас образ преподобного старця Силуана Афонського та, звичайно, фотографії сучасного життя на Афоні – все це стало доступно широкому загалу в Ірпінському історико-краєзнавчому музеї до 26 березня.
Виставка світлин знаного грецького фотохудожника Костаса Асіміса «Наш Афон» проходить в рамках проекту Духовно-просвітницького центру УПЦ, що діє при Кафедральному соборі УПЦ на честь Воскресіння Христового.
Фотограф вперше побував на святій горі у 1984 році. Поспілкувавшись із монахами Свято-Пантелеймонівського монастиря – митець дізнався, що до початку Другої світової війни місцеві фотографи вели фотолітопис життя на Афоні.
У 40-50 роках, через зменшення кількості мешканців, фотолабораторія поступово згорнула свою діяльність, а негативи зазнали руйнації. Катастрофічних збитків архіву Афону завдала масштабна пожежа влітку 1968 року – тоді вигоріла вся східна частина обителі.
Під час цього першого візиту Костас Асіміс знайшов фотолабораторію зі старими архівами, фотографіями і дагеротипами (скляні негативи) Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря.
Завдяки Костасу було врятовано та відреставровано частину унікального монастирського архіву, зокрема відому світлину, на якій при роздачі хліба убогим ченцям біля стін монастиря таємничо з’являється Пресвята Богородиця, яка в полоні полум’я смиренно приймає подаяння.
В експозиції представлені й рідкісні світлини часів Першої світової війни, зроблені тодішнім представником Руського на Афоні Свято-Пантелеймонівського монастиря в Кіноті ієромонахом Василієм (Кривошеїним) — майбутнім архієпископом Брюссельським, відомим православним богословом.
Усі ці роки Костас Асіміс по зернинках збирає й відновлює фотосвідоцтва афонської історії. Щороку експозиція виставки поповнюється новими світлинами. За останній рік вона збагатилася 50-ма унікальними фотороботами, виготовленими із застосуванням найсучасніших технологій фотомистецтва.
Виставку називають унікальною не тільки через ексклюзивність чи вік експонатів, скоріше через можливість побачити, як живуть на святій горі. Побачити Афон може далеко не кожен. Щоб побувати на Горі громадянину Греції потрібен діамонітіріон – письмовий дозвіл, іноземному громадянину необхідно мати афонську візу та мати при собі дозвіл Міністерства у справах Македонії та Фракії. Отримати дозвіл можуть тільки особи чоловічої статі. Жінки не бувають на Афоні. Віросповідання ж ролі не грає.
Дивіться фото ТУТ.
Афон, повна назва Автономна чернеча держава Святої Гори Афон – монастирська держава на східному виступі Халкідонського півострова в Егейському морі.
Стародавні афонські монастирі зберігають незліченні багатства: чудотворні ікони та мощі святих угодників Божих. За церковними переказами, християнство на Афоні проповідувала сама Матір Божа. На горі 20 монастирів, головний називається Лаврою. Усім прочанам ченці пропонують безплатне харчування у просторих монастирських трапезних та прихисток у спеціальних келіях. Також усім прочанам дозволяється перебувати у храмах під час богослужінь та оглядати реліквії, що нині зберігаються в кожному монастирі.
Відомий факт, що Киево-Печерську Лавру заснував афонський монах Антоній Печерський.
За однією з легенд про виникнення Афона під час повстання титанів проти богів Афон кинув величезний камінь у Посейдона, який впав в Егейське море; за іншою – Посейдон підняв гору з дна морського і придавив нею велетня по імені Афон.
А вже біблійний переказ розповідає про те, що колись Марія пропливала повз Афон, і була настільки зачарована цими землями, що попросила у Бога їх для себе. З тих пір вони стали її земним уділом, а також призначені для всіх, хто прагне до порятунку і уповає на Господа. Це трапилося в 1 ст., а вже в 5 ст. тут стали з’являтися перші монастирі.
Афон це не місце, це шлях. Монахи там живуть у щоденній праці і молитві, живуть за візантійським часом – доба починається із заходом сонця. Влітку різниця в часі із Грецією 3, а взимку – 6 годин. До 300 літургій служатся щодня ще до того як прокинуться люди в миру.
Своїх монахи віддають землі, але через три роки викопують, аби визначити наскільки монах був угодний богу. Останки білого кольору означають, що він спасся. Медового – знайшов певну благодать. Темно-медового – це означає, що провів святе життя.
Якщо останки чорного кольору, або не зітліли до кісток – значить щось не так склалося зі спасінням душі. Тоді їх закопують знову і починають молитися, потім знову дістають із землі, щоб помістити в усипальню. Кажуть, що не було ще такого випадку, аби когось не відмолили.
Рекомендуємо відвідати цю фотовиставку в Ірпінському музеї кожній людині незалежно від того, чи має віру в серці. Якщо ви не відчуєте присутність Бога, то принаймні зможете насолодитися прекрасними роботами грецького фотохудожника Костаса Асіміса.
Приходьте і обов’язково приводьте дітей!
