Наша країна, як це не гірко звучить, ніколи не була повернена обличчям до людей – у будь-яких питаннях, а особливо тих, що стосуються медицини і здоров’я.
Навіть під час війни важко і натужно вдається долати проблеми важкопоранених бійців.
ВЛК, лікування, протезування, надання повноцінного спектру консультативних та діагностичних обстежень.
Декілька епізодів з особистого прикладу буднів проекту «Айболить».
Боєць із важким пораненням, який за показаннями має перебувати в лікарні й оперуватися, спрямовується в реабілітаційний центр і проводить там місяці, що явно погіршує його стан.
Знаходимо можливості за показаннями терміново перевести його до лікарні, оперуємо.
Далі – його б тримати десь при реабілітаційному центрі або виписати додому, та дім в окупованому Маріуполі, і тоді нам пропонують…
Ледь ходячого воїна відправити в частину для проходження ВЛК і постановки його в електронну чергу. А боєць потребує щоденних перев’язок і догляду ще досить тривалий час.
Величезними зусиллями вдається перевести його в реабілітаційний центр міста, де ВЛК є.
Ще до прикладу:
Якщо боєць після лікування важкого поранення виписаний з лікарні додому і у нього з’являються пролежні (як правило, це спинальні хворі), реабілітаційні центри відмовляються його брати!
Згідно з законом, він має повернутися до лікарні, де був – щоб ті, хто ймовірно припустилися помилок у догляді, виправляли ситуацію.
Закон прописаний Міністерством соцполітики.
Але чомусь ніхто не подумав про те, що коли поранений прибуває додому ще без пролежнів, але з діагнозом «порушення трофіки кінцівок» і в гарячу пору року, ще не маючи функціонального ліжка, протипролежневого матраца, патронажної сестри, яка вчить догляду самого пацієнта, родину… То утворення пролежнів – питання найкоротшого терміну часу (досить тижня).
Якщо дотримуватись закону – людина просто гниє заживо вдома.
Більше того, закривати пролежні власною шкірою (пересадка шкіри) ніхто не буде.
Раніше це дуже вправно робили у
#КНПКМКЛ2 Опіковий центр, що був колискою комбустіології школи Повстяного М.Ю.
Нині від всеукраїнського опікового центру та його фахівців лишилась лише згадка у врятованих важких
пацієнтів з опіковою травмою.
Впевнена, зроблено це було зумисно.
От і питання: чому?
Таких прикладів у мене на години написання тексту.
Чому досі бійців з пораненнями, зі шпиталів, воєнне відомство не дозволяє перевозити нашому проекту «Айболить», а відправляє по літній спеці самотужки добиратись з передмістя?
Чому безкоштовні тимчасові протези, які надають меценати з заходу, неможливо централізовано видавати потребуючим ?
Чому можновладці активно користуються послугами високо фахових ерготерапевтів, що володіють тибетськими та китайськими практиками відновлення опорно-рухового апарату, а доступу у реабілітаційні центри для безкоштовних занять офіційно бути не може?
Тому що системі наплювати було і є на людину, пораненого бійця, хворого.
Але!
Цю систему – складаємо ми з Вами.
І поки проблема пацієнта не торкнулась особисто кожного функціонера, людський фактор – небажання, невміння, байдужість, відсутність відповідальності, контролю і покарання за недбалість будуть продукувати антигуманні, абсурдні і часто злочинні рішення, що прямо порушують основний принцип медицини – «не нашкодь!».
Щиро дякую колегам, лікарям з великої літери, керівникам лікарняних закладів міста, меценатам, волонтерам за людяність, які роблять усе можливе для порятунку життів наших воїнів.
