Свого часу опублікував дослідження під назвою «Екологічна енергетика переверне світ». Тепер доречно детальніше розкрити механізм, як це відбувається. Нинішні воєнні події прискорюють даний процес.
Кілька десятиліть тому його запустили самі нафто-газові магнати. Всілякими доступними й недоступними (точніше, незаконними) способами вони штучно присадили переважну частку енергоспоживчого світу на нафтово-газову голку. То було не просто захоплення економічного ринку, а ціла політика. Спецслужби працювали над тим, аби не допустити виробництва електромобілів, натомість випускати машини на ДВЗ для задоволення потреб нафтового ринку. Енергетика і економіка багатьох країн штучно підсаджувалася на газову голку, аби потім зробити їх залежними від країн-постачальників. Хто слухняно поводиться – тому пільги та знижки, хто провадить свою політику – тому драконівські тарифи, або ж взагалі перекриття вентиля. Такий собі «синдром монтера» (вимкну рубильник – кіна не буде) у геополітичному вимірі.
Але ринок має свої закони і правила поведінки. Нарощення виробництва дефіциту (навіть штучно викликаного) з часом переростає у перевиробництво. Таку ситуацію ми й спостерігаємо зараз. Коли гравців на нафтовому і газовому ринку стало забагато. (Політика енергозбереження , системний і масовий перехід на відновні джерела енергії – роблять свою справу). Тепер вже самих любителів когось тримати на короткому повідку – утримують за слабке місце. Хочуть в одних замовляють нафту і газ, а захочуть – в інших. Як заманеться споживачам.
Ситуація складається таким чином, що аби вижити гравцям, треба когось прибирати з ринку. Як тут не згадати про країну-бензоколонку під кодовою назвою 404. Уявіть собі ситуацію, що – колгоспний монтер став правити державою, так ще й претендує на світове панування, дойнявши вже весь світ своїм вдаваним «вєлічієм»… Закономірно, що цивілізований світ вказує йому на належне місце. Дедалі реальнішим стає нафтогазове ембарго. Все більше країн знаходить можливість і відмовляються від нафтової та газової залежності країни-заправки.
Напрошується аналогія із рекетом у лихозвісних 90-х. Спочатку вишибали взяли торгові ятки, кіоски, ринки під свій контроль. Цей бізнес доволі швидко спіткало перенасичення. І рекетири переформатувалися в охоронців торгівельних точок. Словом, ті хто наїжджали й тримали в страху торгівців – стали їхніми найманими працівниками. Звісно, не всі, а лише ті, хто в кого вистачило мізків «перепрошитися», змінити свої поведінку і стиль життя. Інші ж пішли в історичне і фізичне небуття.
Така сама історія зараз відбувається з енергетичними монополістами. Не всіх вистачає розуму і волі переформативуватся із диктування умов на виконання забаганок замовників. Так би мовити, перевтілитися із жандармів у лакеї. Таких викидає на узбіччя цивілізації об’єктивний хід історії.
Небажання змиритися з об’єктивним перебігом подій викликає неадекватну реакцію в «монтерів» з найбільш хворими амбіціями. У намаганні зберегти своє панівне становище вони не добирають заходів. Застосовують силу. Розпочинають збройні конфлікти і масштабні війни під цинічним прикриттям «спецоперацій».
На жаль, нині Україна опинилася в епіцентрі цих пекельних подій. Звісно, що все це перемолеться і повернеться на круги своя… але якою ціною!!! Війна, не обов’язково в Україні, але всілякі локальні бойові дії триматимуть доки існуватимуть енергетичні монополії та їхні власники. У таких типів, доки є можливість, завжди виникатиме бажання вдатися до «синдрому монтера» із претензіями на якесь глобальне, або хоча б локальне панування.
Як можуть цьому протидіяти прості люди – пересічні енергоспоживачі? Перехід на відновні джерела енергії (сонячні панелі, вітряки, теплонасоси), із ДВЗ на електромобілі.
Максимальна відмова від викопних джерел енергії, а відтак і залежності від енергетичних монополій врятує світ від тиранії і нових війн.
Все так, але не так. Для Росії монопольне становище на ринку засіб, а не ціль.