Своїми Лелечками я хочу закохати Вас в Україну

Доля лелечки, лелечанки буде складатися уже незалежно від мене. Пишу їх в дусі сучасного часу, а як її сприймуть через 5-10-15 років мені не відомо.

Довго вагався чи писати? Випадково потрапила на очі одна краєзнавча розвідка одного московського “пісателя”. І таки вирішив писати треба. Своїми Лелечками я хочу закохати Вас у Україну. Так, нашу Україну, ту яку ми не знали або нам було заборонено знати. Згадав Євгена Сверстюка і “його останнє слово на суді”. Наведу одну цитату: “Честь, що оплачується кров’ю, гідність, що є передумовою життя, істина, до якої йдуть з безстрашністю дослідника – без гарантії повернутися”.

Отже ворог відчув слабкість. Витягається нафталін старих наративів про єдиний союз. Знову говориться про наміри геноциду і не тільки наміри. Це реальна політика московитів. Треба показувати силу на всіх напрямах, де ми це можемо зробити! Сила має бути завжди і повсякчас.

Війна Українсько-московська 1917-21 роки. Євген Чикаленко і його крилата цитата:

“Легко любити Україну до глибини душі, а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені”. І Євген Харлампович не тільки влучно міг говорити, а і був меценатом Української культури. В 1918 році Євген Харлампович давав інтерв’ю іноземному журналісту і на питання: “Чи Україна відмовляється від своєї стародавньої назви “Русь”?” відповів:

– Ні. Ми беремо свою другу давню назву “Україна”. Для нас наразі головне бути подалі від росії!

Чи знали ми про це? Ні, бо не хотіли знати. А Євген Чикаленко був першим будівничим свідомої модерної нації. Думаю, якщо б це знали наші батьки, то на переговорах у Стамбулі в травні 2025 року московитська делегація не поводилась би так зухвало. Тому нам край потрібно створити культ Українця в світі і Україні!

Микола Міхновський і його актуальне і в сьогоденні:

– Усюди й завсігди вживай української мови. Хай ні дружина твоя, ні діти твої не поганять твоєї господи мовою чужинців-гнобителів.

– Перед ясним ідеалом самостійної України най згинуть усі свари, уся ворожнеча, усе безладдя українців; хай усі стежки, усі шляхи ведуть до неї; хай усім борцям за щастя, за визволення свого народу світить сонце самостійної України.

Не дослухалися до своїх провідників, отримали голодомори-геноциди, знищення провідної еліти суспільства, перетворилися на добриво для москвинської тайги, стали манкуртами. Сумно, Як говорив великий Іван Мазепа: “Самі себе звоювали”.

Приклад з моєї книги “Українці – люди Сонця Неба”:

“Завоювати нас неможливо. Піднімаємо з глибин історії шумерські та етруські тексти, вони не чиїсь, а наші, наших славних пращурів Українців. Шукаймо себе в собі. Нам є чим пишатися і з кого брати приклад”.

Приклад з моєї книги «Позивний “Письменник” або Як Ірпінці русню відірпінили»:  «Позбувайтесь комплексу меншовартості й залежності від чогось московського, кацапського, російського. Знищуйте в собі всю залежність від російського-радянського менталітету. Поставте величезний паркан від усього російського. У голові має бути уявна огорожа від усього московського: «язик», кіно, театр, книги, родичі з московських боліт. Усе викидайте на смітник. Якщо цього не зробимо зараз, не навчимо цьому дітей, то наші діти та онуки будуть воювати з москалями-«русскими». Пам’ятаймо про це!».

Ця війна триватиме доки існуватиме російська імперія і це є аксіомою. Цю аксіому треба говорити з дитячого садочку з плавним навчанням військовій справі у початкових класах. Основними гаслами мають бути:

– Встань і вбий першим.

– Не маємо права бути слабкими.

– Будемо слабкими – нас уб’ють.

– Не маємо права програти.

– Я Українець і маю розум Переможця.

– Маю Честь бути Українцем.

– Пишаюсь, що я Українець.

– Дій так, щоб тобою пишалися діти.

– Щоб наше рідне, завжди було зверху.

І нам треба навчитись неможливе робити можливим! Будемо сильними нам будуть допомагати. Але ніхто не буде битися за нас! Будемо слабкими – нас уб’ють!

Ворушимо міцне вогнище України і не даємо йому згасати! Не боїмося бути інакшими і доводити, що не той козак, який за течією пливе, а той, що проти неї.

«Протягом століть нас били, а ми не бились. Нас гнули, а ми не гнулись, нас ламали, а ми не ламались, нас сажали на палі, і палі ламалися від нашої нескореності. Нас знищували голодом, а ми живемо в наших дітях і онуках. Такими ми були, такими ми є і такими будемо», – Сергій Мартинюк книга «Народжені перемагати»

Моя Україно!

Будуй-муруй світ,

у якому немає московита.

Не дай себе ошукати знову!

І заключний штришок:

Цей допис одного московського “пісателя”

“Ізначально трудно било Сібірь подимать. Русскіє із срєдінних губєрній, прієжжающіє в еті мєста, нє зналі рємєсла только охота да рибалка іх завлєкаєт. А дєлу індустріальному ониє нє обучєни билі. Ссильниє же нє хотєлі работать, только разбой да охотнічєство іх заманівало. Олєнєводи мєстниє не пріучени к цивілізації, всяческі саботіровалі, протівілісь властям, убєгая со стадамі в глубь тайгі і тундри. Казакі же, із тєх, кто с врємьон Екатєріни тутошнімі чіслілісь, хорошо работалі, но іх повєзлі на войну, а кто остался, тот ждал конца ссилкі, ілі того хуже – развала дєржави, чтоби уєхать на Запорожьє і Подольє, даби там рушить устоі і строіть отдєльную Україну на подобіє дєржавам внутрєннєй Європи. Русскіє, коториє протівілісь істінно  православной вєрє, і того пущє: жилі закрито,  своімі общінамі, со своімі попамі, водкі нє пілі, лошадєй на пушніну мєнялі да скот сдавалі на мясо. Потому оні дєло желєзноє бєсовскім щіталі.

Казалось, что поднять Сібірь к уровню індустрії, даже мадьяров, ілі болгар нє представляється возможним.

Но вот в іюлє прівєзлі нємцев із Подольской губєрніі, із Брєста і Галіциі, чтоби оні в прєжніх посєлєніях не поддєржалі інтєрвєнтов – і Чєлябінск зазвучал желєзнимі молотамі, открилось бюро по разработкє ізнарядій і моторов, а русская душа воспєла прєдчувствієм: будєт! Будєт у нас желєзная дороґа с тєпловозамі, будут прєдпріятія, заводи желєзниє, руду пєрєрабативающіє і мануфактури даже будут. Только побольше інородцев нада прівєзті, да побольше казаков-малоросов”.

Краєвєд В. Спіжецов “Вєхі індустріалізації Сібірі. Пєрвая міровая”.

Це я до того, що їм треба Україна без Українців. А, ми, їм треба піднімати депресивні регіони московщини, бути рабами і співати для них веселих пісень.

 

Я – Українець, і мене не скорити!

Українці – нескорені люди.

Я – Українець, і мене не зламати!

Українці – незламні люди.

Я – Українець, і мене не вбити!

Українці – безсмертні люди.

Я – Українець, бо Українця син.

Хай усі одвернуться,

Мертвим кричатиму до зір:

«Я – Українець всім смертям наперекір».

Не кажіть, що я нічийний:

Я – Сонце і Місяць зупиню,

Але я – Українець.

Українство – вище за любов і смерть.

У мене дух Українця,

У мене душа Українця,

У мене серце Українця,

У мене гідність Українця.

Українця, народженого перемагати.

 

26 лютого 2022 року,

Ірпінський Будинок письменника

Сергій МАРТИНЮК,

Письменник

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *