12 червня у Вишгородському районному суді продовжився розгляд справи по звинуваченню екс-мера Ірпеня Карплюка за ч.4 ст.191 Кримінального кодексу України. Йому інкримінують розтрату чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем за попередньою змовою групою осіб, що вчинена у великих розмірах.
В обвинувальному акті ще в лютому 2020 року відставного мера звинуватили в тому, що він «будучи Ірпінським міським головою, тобто службовою особою органу місцевого самоврядування, знаючи, що будівництво парку “Центральний” в Ірпені по вулиці Університетській завершене, реалізуючи свій злочинний умисел на розтрату бюджетних коштів, умисно, з корисливих мотивів, з метою незаконного збагачення, 24.10.2016 уклав договір підряду № 12/09 П/596, яким передбачено проведення проєктних робіт, а саме розробку проєктно-кошторисної документації стадії “Робочий проєкт (РП) по об’єкту “Будівництво парку “Центральний” по вул. Університетська в м. Ірпінь Київської області з комунальним підприємством “Ірпіньжитлоінвестбуд” в особі директора Дворнікова І.Є. на загальну суму 252 111,42 (двісті п’ятдесят дві тисячі сто одинадцять гривень), тоді, як такі будівельні роботи були фактично виконані».
Словом, одна з багатьох кримінальних справ по Карплюку після довгого воландання в Ірпінському суді, перекочувала до Вишгородського суду.
Один із епізодів справи, який нині з’ясовує суд, полягає в тому чи відкривали офіційно 15 червня 2016 року парк «Центральний» чи то просто була така собі «превюшка» або «репетиція»? Незважаючи на безліч очевидців та гучний піар в мас-медіа про цю подію, сторона обвинуваченого нині намагається якось нівелювати її, мовляв, не було ніякого відкриття парку. То просто Юлію Тимошенко тоді керівництво Ірпеня запросило на екскурсію до «міста парків».
Навіть публікація у «Вікіпедії», в якій чітко вказується, що «Найбільший за розмірами парк міста відкрито 15 червня 2016 року, площа — близько 10 гектарів. Офіційна адреса — вулиця Чехова, буд. № 27» (читайте й скрінуйте бігом, доки карплюківські парники не виправили) не є достатнім цьому підтвердженням. Суду знадобилися живі свідки. Їх також чимало. Але проблема в тому, що більшість із них, як і автор цієї публікації, вже були присутні на попередніх судових засіданнях у цій справі в якості слухачів чи журналістів. Відтак, не можуть бути свідками, позаяк свідок до свого допиту не повинен бути присутнім у залі суду. Тож доводиться шукати, навіть з-за кордону «виписувати» живих свідків відкриття парку «Центральний».
На попередньому засіданні свідчив Богдан Омелянович Мельничук. А на недавньому – Володимир Дмитрович Паламарчук.

Ясна річ, що від таких свідків далеко не в захваті був обвинувачений у справі Володимир Карплюк, який постійно намагається (наскільки це йому вдається) чинити психологічний тиск на учасників та задіяних у судовому процесі, роблячи «хорошу міну при поганій грі».
Так, зокрема, обвинувачений на засіданні 12 червня демонстрував зі свого планшета розвінчувальний відеоролик про себе (здається, за 2018 чи 2019 рік), в якому тодішній Генпрокурор Луценко робить недвозначні закиди в бік Карплюка стосовно його причетності до корупційних справ. От бачите політичну вмотивованість?! – апелює до суду Карплюк. У справі, порушеній вже 2020 року. Тобто, вже після зміни в Україні всієї влади, у тім числі Президента й Генпокурора. Тож виникає логічне запитання: хто ж «замовив» Карплюка? Влада Порошенка чи Зеленського? Виправдовувальні «аргументи» обвинуваченого (власне, як і вся риторика Володимира Багатоквартирного) розраховані на людей з недорозвиненою логікою.
Як-от наприклад, дозвільні документи на будівництво парку «Центральний». Мовляв, якщо їх не було на 15 червня 2016 року, то й ніхто не мав права його облаштовувати й відкривати до цього часу. Так, наскільки мені відомо, до сьогодні не зроблено паспорта парку «Центральний» (як й інших парків Ірпеня). Тобто, можна вважати, що формально його взагалі не існує. Проте, це не заважає його облаштовувати й утримувати за бюджетні кошти. Правомірність використання частки яких наразі з’ясовується в цій кримінальній справі.
Словом, багато ще чого цікавого можна було б дізнатися й почути на згаданому засіданні Вишгородського райсуду, аби не проблеми з інтернетом, які виникли через перебої в електропостачанні. Виявилося, що без інтернету не можлива фіксація судового засідання. Через що розгляд справи суд переніс на наступне засідання – 25 липня.
Відтак, напрошується енергетично-новаційна ідея – на державному рівні забезпечити всі суди (принагідно можна додати – прокуратури, відділи поліції та інші правоохоронні структури) приладами безперебійного електроживлення та інтернет-з’єднання. Позаяк приклад згаданого судового засідання може стати негативним прецедентом наслідування для штучного затягування судових розглядів, даючи можливість впливати на хід справи електропостачальним компаніям, інтернет-провайдерам чи просто монтеру Васі з найближчої ТПшки.
Інше КРИМІНАЛЬНЕ ЧТИВО дивіться ТУТ
