Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

Як одне українське селище пережило терор російської окупації

У передмісті Києва сусіди підтримували одне одного, щоб пережити найважчі дні

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

ВОРЗЕЛЬ, Україна — Світла не було, у кранах вода пересохла, а тим часом росіяни наближалися, коли до Віктора Приходька звернулися по допомогу сусіди.

Приходько відчинив двері свого підвалу, сказав його син Павло, роздаючи воду зі своєї криниці і зігріваючи 20 людей дров’яною піччю у своєму будинку у Ворзелі, селищі під Києвом.

У високого 65-річного чоловіка було добре серце, але хворі коліна, згадував його син. Так Приходько не зміг тікати, коли 6 березня російський бронетранспортер відкрив вогонь, а він зупинився, щоб побалакати із сусідами. Він був убитий за кілька кроків від свого під’їзду на вулиці Квіткова. За словами його сина, його тіло залишалося на дорозі протягом двох днів зі страху, що будь-хто, хто його зрушить, теж буде розстріляний.

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

Жах військової окупації та тихі миті милосердя сусідів тижнями лежали в основі повсякденного життя Ворзеля, передмістя, оточеного мальовничими лісами, де мешкає кілька тисяч людей. Тепер його мешканці виходять зі своїх будинків і збирають речі після виведення російських військ цього місяця, залишивши по собі сліди руйнацій.

Людмила Риженко, депутатка сільської ради, сказала, що російська окупація супроводжувалася крадіжками та насильством. За її словами, четверо людей загинули під час обстрілу житлової вулиці та поховані неподалік. Окупанти конфісковували телефони та ноутбуки в будинках людей та викрадали автомобілі, коли у їхніх власних машинах закінчувалося паливо. Коли у цих машинах теж закінчився бензин, загарбники взяли велосипеди.

Після того, як російські війська пішли, Риженко зібрала велосипеди один за одним, щоб їх могли забрати їхні власники. Коли 17 березня обстріляли багатоквартирний будинок, мешканці сформували бригаду на п’ятий поверх для гасіння пожежі. Без державної допомоги люди тут навчилися покладатися один на одного.

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

Найближча євангелічна церква стала тимчасовим будинком для близько 50 хворих та інвалідів, переміщених внаслідок війни.

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

Всередині церкви, оповитої мороком чергового холодного вечора без електрики, жителі пересувалися на тростині, щоб поговорити, і затримувалися біля імпровізованої кухні, щоб забрати гарячий чай у волонтерів. Юлія Гунько наклала ложкою голубці для 87-річної жінки, яка важко стоїть на ногах.

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

Закінчивши роботу, Юлія вийшла назовні. Вона сіла на лаву і тихенько описала момент, коли російський солдат намагався її зґвалтувати.

«Він прийшов у формі озброєний до мене додому і зажадав, щоб я вийшла за ним надвір до сараю, – розповіла вона. – Я відштовхнула його і сказав, що він повинен спочатку вистрілити мені в голову, і тільки потім зможе робити з моїм тілом, що хоче».

За словами Юлії, її собака відлякнула його. Вона кілька днів ховалася в підвалі друга, налякана тим, що в свої 37 років була однією з наймолодших жінок, що залишилися в місті після того, як багато інших втекли. Вона полегшено спостерігала за тим, як наприкінці минулого місяця солдат пішов зі своїм підрозділом.

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

«Напевно, мені пощастило, – сказала вона. – Мого сусіда було знайдено закатованим у своєму підвалі, а ще одного було застрелено снайпером і закопано у дворі свого будинку».

Інші городяни рідко виходили надвір. 58-річна Марина Христюк більшу частину часу залишалася у своєму будинку, виглядаючи у вікно. Це дозволяло їй споглядати бронетехніку, що прямувала до сусіднього Ірпінь, де росіяни зазнали великих втрат.

«Я була дуже рада, коли кількість автомобілів, що повернулися, була меншою, ніж кількість тих, хто виїхав», — сказала вона.

Російські війська розташувалися табором на величезному горбку на околиці міста, розкинувши імпровізовані укриття, зроблені зі зрубаних дерев, піддонів, чорної поліетиленової плівки і картонних коробок. Була навіть сауна, збудована з фанери та листового металу. Перед відступом російські війська розрили землю важкою технікою, щоб побудувати артилерійські вогневі позиції. Все, що залишилося зараз, це порожні дерев’яні ящики з-під боєприпасів, деякі з надписами, що датуються ще радянським часом виготовлення їхньої зброї.

Група чоловіків із села прибула, щоб викинути на місце ще одне сміття та взяти підручні будівельні матеріали. За словами однієї людини, російські обстріли зробили дірку в його даху, тому він прийшов до табору російських зайд, аби знайти пиломатеріали, щоб полагодити дах.

Статтю про життя Ворзеля в окупації опублікувала Tne Washington Post

Лазня, збудована російськими солдатами у таборі, який вони розбили на околиці Ворзеля. (Хайді Левін для The Washington Post

Всі знали про прагнення Приходька захистити сусідів по всьому Ворзелю, де він був шановним членом громади. За словами його сина, він служив у радянському флоті і повернувся до Ворзеля, щоб побудувати будинок, гараж та господарські споруди.

Його смерть вразила селище. Сусіди спостерігали через вікна, щоби переконатися, що його тіло не заміновано російськими солдатами. Через два дні було вирішено, що перевезення тіла Приходька варте ризику. Washington Post).

Кілька людей, які сховалися в його підвалі, організували робочу групу, щоб зібрати його останки та підвезти назад вулицею Квіткова. Поховали Приходька у його дворі, в тіні збудованого ним будинку.

Джерело: Tne Washington Post

 

Дивіться також:

Зруйнований багатоквартирний будинок у Ворзелі (відео)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *