Розглядаю документ, отриманий нещодавно. За цим документом можна було б звернутися до певних органів, щоб отримати статус учасника бойових дій. Це дає неабиякі пільги, проте я вже маю певний досвід цих пільг.
У 1986 році був на ліквідації аварії на ЧАЕС. Отримав посвідчення ліквідатора. Маю пільг, причому багато, я все ж там був з початку травня і до льодоставу в радіоекологічній розвідці. Тож пільги неабиякі, тільки… Частина тих пільг взагалі щороку скасовуються Верховною Радою України. А ті, що залишаються, цілком описуються словами коміка з мініатюри:
– Скажите, я имаю право…
– Имеете.
– А могу ли я….
– Не можете!
Спробуйте сісти на маршрутку і сказати, що ви – пільговик! На маршруті це взагалі не має смислу, бо у відповідь класичне: «У мене пільговики уже є».
На кінцевій зупинці це можливо, і то не завжди, якщо в салоні є менше двох пасажирів. Інакше – плати. Доходить до смішного, у Києві заходжу в маршрутку, там сидить мурин (політкоректна форма слова “негр” у США) і дві школярки. Водій зразу заявляє, що в нього вже є пільговики, місця, мовляв, зайняті. Я не втримався і попросив вказати, хто саме. Присутні в салоні підняли регіт, а водій на цей раз здався, хоча обпік мене таким поглядом, що радіація в Чорнобилі в порівнянні з ним була як лагідний промінь ранкового сонечка.
А деякі автопідприємства, наприклад Ірпінське, взагалі, вирішили «підправити» Закон і прийняли внутрішню постанову, що правом безоплатного проїзду користуються лише ліквідатори першої категорії. Цікава правка. Ліквідатори першої категорії – інваліди і вже за цією ознакою користуються правом пільгового проїзду. А якщо я не інвалід, то що? Очевидного керівництво Ірпінського АТП-13250 краще знає, хто і як повинен користуватися пільгами на проїзд, бо мають нахабство правити Закони України мають. Я сам бачив те ганебне внутрішнє розпорядження.
Інший момент – я мешканець передмістя Києва, спокійнісінько їжджу на електричці, а також випадає нагода маршрутках і на метро, трамваї, тролейбусі. А як цим правом користується мій побратим, який мешкає в забутому Богом селі? Там ні метро, ні тролейбуса, ні хамовитої маршрутки не стріти. Отже, реально він не має цього права.
Ще аспект. Ми, ліквідатори, маємо право на щорічну путівку для оздоровлення на курорт чи санаторій. Але у випадку, якщо треба щось лікувати. А мені не треба, я веду досить здоровий спосіб життя і не слабую. Отже, за весь час по аварії я жодного разу не міг скористатися цим правом.
Якщо ретельно проаналізувати всі пільги, то виявиться, що всі вони або не діють, або скористатися ними може вузьке, обмежене коло пільговиків. Чи не було б справедливіше їх взагалі скасувати, а натомість визначити певну суму грошей, які держава витрачає й так на субвенції перевізникам та іншим конторам – та просто передати їх у вигляді державної пенсії тим громадянам, які ними користуються чи мають право на них. Вони самі понесуть їх витратять на свій розсуд.
Таким чином буде дотримана рівність громадян по закону, справедлива оплата за комунальні послуги, проїзд чи лікування. Тоді і отримають ці кошти ті, хто справді допомагає людям, а не ті, хто будучи бізнесменом, завбачливо «прикупив» округ і сів у бюджетну комісію, щоб отримати субвенцію «по повній».
А пільговики не мотатимуть свої нерви в транспорті, благаючи проїзду на пару зупинок чи ще там на що, бо зможуть оплатити їх із своєї кишені за державну цільову пенсію, отриману за особливі заслуги.
Отже, тепер думаю чи варто гаяти час, добиватися пільг учасника бойових дій? Адже такі пільги я вже маю (по Закону) як учасник ліквідації аварії на ЧАЕС ім. В.І.Леніна, але не можу ними скористатися. Чи не будуть ці пільги додатковою причиною для тріпання нервів?
Заодно доречно пригадати про пенсію. Свого часу Азаров з Тігіпком, не червоніючи, відібрали в мене і в багатьох таких, як я чорнобильські пенсії. Азарова разом з Януковичем прогнали, до влади прийшли «наші». І що? А нічого – як забрали ті, так і не повернули ці. То чим для мене персонально Яценюк кращий за Азарова?!
Володимир ПАЛАМАРЧУК
