Спогад під час зустрічі в рідній Альма-матер
У рідній школі побував 16 квітня. Майже 36 тому закінчив восьмирічку в селі Морозовичах, поблизу Нововолинська. Потім учився в міській. Аж не віриться, скільки води спливло!.. Від Західного Бугу — до Дніпра, адже в Дніпропетровській області 15 років підкорював Пегаса журналістики, потім в київських часописах…
Упізнав свою парту, я сидів на другій від дошки. Якось в чернетці написав свого першого вірша про весну, й залишивши зошит, вийшов під час перерви на вулицю. Коли зайшов до класу, майже половина моїх ровесників з п’ятнадцяти учнів, загадково посміхалися й дивилися на мене так, наче вперше побачили. За мить хтось з дівчат сказав: «О, ще один поет!..», а хтось з хлопців, не дуже прихильно: «То шо, ми й твої вірші вчитимемо на пам’ять?». Я чомусь зніяковів й нічого не відповів, лише з роками зрозумів, який дорогий скарб мені було подаровано Творцем так несподівано, любов до поезії. З роками усвідомив, як важливо не поєднувати з поезією устремління бути прославленим і відомим. Бо головне, як сказав хтось із мудреців, любити поезію в собі, а не себе в поезії, бо саме за цю любов Муза завжди віддячує радісними й крилатими відчуттями, котрі не купиш ні за які гроші, й не відчуєш на жодній посаді, на котрих завжди змінюються їх посадовці, а от Поезія — вічна.
Зустрічаючись з учнями й даруючи свою книгу, згадав своїх вчителів, зокрема, з української мови та літератури Марію Михайлівну Марчук, вона першою відкрила в мені мій талант, й ще й досі вчителює. Згадав класну керівничку Зінаїду Григорівну Колодійчук, вона викладала російську словесність, була чудовим педагогом, організовувала походи на природу з наметами, а на випускний — Зустріч Сонця. Яскраво в уяві постали піонерські зірниці, організовувані тоді молодою вожатою, а нині директором школи Ганною Григорівною Гавронською. А ще, як першим знайшов прапор Зірниці, колективні ігри й відпочинок біля багаття на лісовій галявині, котра й сьогодні здається мені Найсвітлішою галявино в світі. Ех, де мої п’ятнадцять літ?..
