Засохле верхів’я дерева
на корінь оголений схоже.
На ньому лелека клекоче, і
білими крилами, мов янгол тріпоче.
Його клекотання — вічні
пошуки голосу. Голосу любові…
Ми теж німі, немов лелеки,
й забули ті слова, о, моя мила,
коли клекоче серце,
й виростають крила.
* * *
Лелеки, лелеки — ви вже недалеко,
на втомлених крилах неба блакить!..
Подолано тисячі кілометрів,
по вашому сліду жайвір летить,
і зграя крилата
несе нам із раю забуті пісні,
з якими ми будем радіти весні…
Автор віршів: Валентин СОБЧУК
Лелека харчується в заплаві річки Ірпінь.
Автор фото: Олександр НАКАЗНЕНКО
Підібрала якось лелеченя. З 4-ої години ранку воно починає пісню «Як же я хочу їсти». Їв мойву і кашу. Кілограмами. Гостомель.
Автор відео: Надія ФЕДЦОВА
