Пережив окупацію Ворзеля від першого до останнього дня

Вже стали, хоча й недавньою, але історією жахи рашистської окупації, які перенесли на собі і жителі нашого Приірпіння. Наче мурахи по шкірі від згадок і розповідей про ті страшні місяці, які довелося людям пережити в неволі на рідній землі. Це дуже страшно, але потрібно згадувати і пам’ятати, аби подібне жахіття ніколи більше не повторилося.

Пропонуємо до уваги читачів розповідь (публікація з пабліка Фейсбуку «Наш Ворзель») жителя Ворзеля, який всю окупацію прожив у рідному селищі:

 

Я, Михалюк Євген Віталійович, житель Ворзеля, вул. Кленова, провів в окупації від першого до останнього дня. Всі «задоволення» перебування в цих складних умовах відчув на собі. Після звільнення, спілкуючись з людьми, слухаючи різноманітні розмови, трохи жахнувся. Стільки виявилось “героїчних” людей, “визначних” діячів, що я вирішив поділитись з Вами своїми враженнями і баченням тих подій.

Перші дні були жахливі! Паніка, страх, відсутність газу, електрики, води, зв’язку. Телефони не працюють, люди бігають, шукають, де зарядитися, де взяти воду, мерзнуть без тепла, шукають їжу. Хтось грабує магазини і аптеки. Більшість сидить вдома або в підвалах. Про ворожі колони солдат по вулицях я мовчу, як і про обстріли артилерії, постріли зі стрілецької зброї, згоріли будинки і авто…

Шукаючи, де зарядити телефон, я випадково потрапив до релігійного центру по вул. Лісовій, де раптом побачив багато людей, які активно пересувались територією. Це виглядало як оаза в пустелі. Виявилось, що там до обіду є електроенергія і дуже багато людей заряджається свої телефони, бритви, ліхтарі і інші прилади. При цьому регулярно приносять з їдальні гарячий чай, кава, печиво, будинки, шоколад і інші їстівні речі. Виявилось, що кожен день з 9-ї ранку якісь люди роздають різні пайки, хліб, м’ясо, молоко, овочі і інше. Окремо була невелика кількість ліків.

Крім того, є окреме приміщення, де прийняли велику кількість людей літнього віку, хворих і втративши житло. Для них кожен день на кухні готувалася гаряча їжа у великих кількостях.

Мені стало цікаво, хто ці люди, звідки такі можливості. Виявилось, що це стихійного об’єдналась група людей, які на свій страх і ризик організували довгострокову благодійну акцію. Я впевнений, що ці люди спали багато життів і здоров’я людей. Їхня діяльність була дуже непростою і небезпечною, щоб була електрика, працював генератор потрібно багато бензину. Хлопці ходили по бензин на покинуту дозаправку, де його і добували. Одного разу, коли не вистачало людей для цієї акції, я зголосився піти з ними. На підході до заправки до нас з приміщення Нової пошти вискочили фашисти, поклали на землю і допитали. Коли дізнались, що ми з християнського центру і йдемо по бензин для людей, дозволили йти далі, залишивши мене заручником. Виявилось, що в них на Новій пошті сусідка, а бензин їм не потрібен, бо вони використовують солярку.

Я попав в таку ситуацію один раз, а хлопці ходили регулярно. Вони забезпечували електроенергію, тепло в житлових приміщеннях, в яких були важкохворі та інваліди, яких іноді евакуйовували. Приїжджала людина на своєму авто (на жаль, не знаю його прізвища), привозила гуманітарку і назбирала найбільш важких. Я декілька разів сам практично виносив людей на милицях.

Було багато випадків, коли на вулицях лежали трупи і хлопці змушені були ховати їх по всьому селищу і в церкві Петра і Павла. Загалом хлопців було близько 7-10 чоловік. Але я хотів би зазначити тих, хто, з моєї точки зору, зробили найбільший внесок. Практично всім керував ШЕВЧЕНКО СЕРГІЙ ТАРАСОВИЧ. Він і працював більше всіх. А кухнею займалась ДОНАТІЄВСЬКА ЛІНА ГРИГОРІВНА. Вони з ранку до ночі займались забезпеченням діяльності цієї “комуни”, як правило, без подяки і отримуючи різноманітні незадоволення.

Не один раз чув від тих, що приходили по допомогу, що їм хтось щось винен, що це державна допомога. Вони не могли зрозуміти, що хтось безкоштовно, на волонтерських засадах забезпечує гарячу воду, тепло і різноманітні ремонтні роботи.

Організаційну участь брала ЮЛІЯ ПОЛЯНСЬКА. Вона старалась, але, як мені здалося, їй трохи не вистачало можливостей.

Діяльність цих людей не була бездоганною і безпечною. Не один раз приходили рашисти з перевірками, обшуками і зачистками. Наприклад, у ШЕВЧЕНКА відібрали телефон, когось побили. Але вони мужньо виконували добровільно взяті на себе обов’язки.

Другий центр допомоги знаходився по вул. Садовій (у трьохповерхівці). Поруч з ними було декілька прильотів. Повибивало вікна, посікло будинок і всі люди, що залишились, жили в підвалі. Основною діючої особою там був ОЛЕКСАНДР.

Він організував роздачу харчів, одягу, ковдр, санітарні, ліків… Оскільки я кожен день ходив з одної локації на другу, то реально бачив, яку величезну роботу він виконував. Приймав гуманітарку, роздавав її, заряджав телефони. Сам розносив літнім і немічних, вислуховував чимось незадоволених. Особливо відзначалась одна постійно п’яна жіночка, їй завжди щось не подобалось. Вона сварилась, кидала на землю скляні банки з їжею. Все це треба було витримати.

ЗА ЦЕ ВЕЛИКА ПОДЯКА ВОЛОНТЕРАМ!

Одного дня, коли я прийшов на Садову, то потрапив на зачистку і бачив, як рашисти розшукували Олександра, казали, що їм хтось вказав, що він навідник. Як потім виявилось, Олександр сховався у бані у сусідів під лавкою.

Оскільки я ходив між цими локаціями (приносив ліки, обмінював їх між локаціями, якщо було потрібно, робив перевірки пораненим, а також інші медичні маніпуляції), завдяки цьому я мав змогу бачити на свої очі без зайвого пафосу героїчну поведінку цих скромних і чудових людей.

Оскільки я жодного разу не чув, щоб хто небудь з Ворзеля сказав добре слово про цих людей, я вирішив свої спостереження викласти до Вашої уваги.

Від свого імені висловлюю цим людям щиру людську подяку і велике захоплення їх громадською позицією.

Дай бог, щоб таких людей було більше!

До уваги читачів фото жителів Ворзеля і волонтерів невдовзі після закінчення окупації:

Пережив окупацію Ворзеля від першого до останнього дня Пережив окупацію Ворзеля від першого до останнього дня Пережив окупацію Ворзеля від першого до останнього дня Пережив окупацію Ворзеля від першого до останнього дня

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *