Мені б хотілося згадати людей які відіграли суттєву роль у моєму житті. Якщо б не ви то мені важко було б уявити як склалася б моя подальша доля…
Перш за все я завдячний відомому кіноактору Сергію Підгорному за те, що у моєму ранньому дитинстві він зумів врятувати моє життя. У кращому випадку я залишився б інвалідом. Це трапилося на початку 1970-х, коли моя мама та його працювали у Бучі в лікарні (на вул. Польовій) у харчоблоку. Одного дня водій швидкої ГАЗ-21 зупинив своє авто біля харчоблоку, а сам пішов обідати. Я, 10-річний хлопчик, в цей час знаходився поблизу авто. Через кілька хвилин став свідком, як авто почало набирати швидкість вниз з гірки. Неподалік стояла ще одна машина. Швидка рухалася саме на неї. Я миттєво вирішив не дати їм зіштовхнутися – забіг та став перед швидкою і виставив свої руки, щоб загальмувати її. На моє щастя із харчоблоку вийшов Сергій і в останню секунду зміг мене витягнути від авто, що їхало на мене. Водночас під колесо спромігся покласти каменюку, машина зупинилася. І ось тоді мені на душі стало жахливо, як до свідомості дійшло, чим це для мене могло закінчитися, якби не було Сергія неподалік.
Минув час, у кінотеатрах з успіхом йшов фільм «У бій ідуть одні старики», на який ми ходили класами зі школи. У душі я пишався, що знав особисто «Смуглянку» і був завдячний йому своїм життям…
