«Корегувальник з народу» допоміг ЗСУ розбити десант окупантів на аеродромі Гостомеля

Ранок 24 лютого 2022 року. Над деталізованою картою України в кабінеті Залужного у Генштабі схилилися троє чоловіків: сам Головком та двоє генерал-лейтенантів — заступник Залужного Євген Мойсюк і начальник Генштабу ЗСУ Сергій Шаптала.

На кут столу, де розгорнута карта, сперся міністр оборони Олексій Резніков. Поруч із ним стоїть помічник Залужного полковник Олексій Носков. Саме він і переповідає мені більшість із того, що ви читаєте.

Усі п’ятеро — як натягнуті струни: Головнокомандувач позначає на карті наші сили та прориви росіян, червоним маркером малює кола — місця, де просто зараз точаться запеклі бої. Оперативна робота з нанесенням обстановки на карту – на столі Залужного в режимі реального часу розгортається боротьба за Україну.

Перші три доби після початку повномасштабного вторгнення росіян Залужний навіть не пробував спати. Від карти й телефону відходив не більш ніж на 10 хвилин. Росіяни наступали одразу суходолом та з повітря, ситуація змінювалася щохвилини, тож від зосередженості та рішень Головкома безпосередньо залежав майбутній хід війни.

Тими днями лише генерал та його найближче оточення знали реальну кількість українських військових у боях, кількість наших втрат і кількість ракет та боєприпасів, які мали б стримувати агресора.

Попри небезпеку ракетних ударів, першого дня повномасштабного вторгнення Залужний спустився у спеціально облаштований поблизу Генштабу бункер лише в обід. Разом із ним у новосформованому центрі ухвалення рішень опинилося все військове керівництво країни.

— Бл@@дь, — кричить, — вилазь і пи@@уй по тих тварях прямо з ешелону. Ти мене чуєш, альо?! Так, з ешелону, кажу, пи@@уй по них! Ми повинні не дати їм висадитися!

У тому ж штатному пікселі ЗСУ, в якому зранку крокував до Генштабу, генерал Залужний стукає пальцями по столу і раз по раз затягується електронною цигаркою. Від інтенсивності куріння його кабінет нагадує кальянний бар. Тільки замість столиків з усміхненими відвідувачами тут сидять серйозні заступники та помічники Головнокомандувача. Під вечір 24 лютого у кабінеті побільшало військових карт, але головна з них — та, що з оперативною обстановкою, — все ще розгорнута на столі.

— Валерію Федоровичу, — доноситься хриплий голос по той бій слухавки, — я би в’@@ав їх хоч голими руками, але ми сліпі. Щоб працювати, потрібні «очі», ви ж це луччє за мене знаєте. Може, є хтось у Гостомелі на місці? Дуже треба хтось на «глазах».

«Корегувальник з народу» допоміг ЗСУ розбити десант окупантів на аеродромі Гостомеля

Ілюстрація: Дарія Ковчун (reporters)  

Пізно ввечері 24 лютого російський десант зайшов на територію України зі сторони Білорусі на 35 вертольотах, штурмових Су-25 і бомбардувальнику Су-24. Щоб не помітила наша протиповітряна оборона, ворожі «пташки» йшли низько над водою — вздовж Київського водосховища. Так звані російські експерти назвуть операцію в Гостомелі найскладнішою зі своїх атак із повітря. Тим часом українці дадуть тим подіям іншу назву — «гостомельський капкан».

Через, зокрема, дуже високу інтенсивність бойових дій, Сили оборони зафіксували російських десантників надто пізно — буквально на підльоті до аеродрому «Антонов». На відміну від тих окупантів, що проривалися суходолом, росіяни на вертольотах, штурмовиках та бомбардувальнику були тренованими десантниками, чиїм завданням було швидке облаштування плацдарму для майбутньої окупації Київської області та самої столиці.

— Терміново потрібен хтось свій у Гостомелі. Шукаю «очі», — таке повідомлення захищеним месенджером надсилає друзям у військових колах помічник Залужного, полковник Олексій Носков.

Решта військових у кабінеті роблять те саме: кожен гортає телефонну книгу і буквально розсилкою закидає знайомих військових та волонтерів із Київщини. У ці хвилини від місцевих людей, яким можна по-справжньому довіряти, залежить не тільки успішність відбиття атаки ворожих спецпризначенців, а й майбутня оборона столиці України.

— Є! — хвилин за п’ять вигукує Носков. — На місці є свої. Зв’язуємося!

Залужний у цей час на повні груди вкотре вдихає дим електронної сигарети і ще інтенсивніше постукує пальцями по столу. Ніч проти 25 лютого вріжеться у пам’ять його помічників єдиним моментом, коли «шеф по-справжньому нервував».

Через майже рік, насичений подіями, полковникові Олексію Носкову важко пригадати, хто саме підказав йому телефон перевіреної людини з Гостомеля. Але він напевне знає — погодитися на авантюру з коригувальником із народу так легко міг тільки Залужний.

— І це не тому, що в нього тоді просто не було вибору, — вже зараз каже Носков. — А тому, що Головком дійсно вірить у своїх. Після першої ж пристрілки ми зрозуміли, що по той бік телефону — дійсно наша людина.

Буремної ночі «очима» Гостомеля став чоловік на ім’я Руслан. Він наводив та коригував нашу артилерію голосовими повідомленнями у режимі реального часу в одному з онлайн-месенджерів. Все, що Руслан передавав військовим, на 100% виявлялося правдою. Зокрема завдяки чоловіковим «метрів 50 лівіше» і «пацани, красавчіки, ви попали, бачу дим» аеродром «Антонов» вдалося втримати.

Під час боїв у Гостомелі сильно потерпіли легендарний Ан-225 «Мрія», найбільший у світі літак, і Ан-124 «Руслан», який мав кодове ім’я НАТО «Condor». І хоч офіційних повідомлень про спробу відігнати «Мрію» не було, але Руслан іще тоді казав військовим, що чує характерний звук роботи двигунів — Ан-225 та Ан-124 відчайдушно намагались підняти в повітря.

Джерело: reporters

Читайте також:

Гостомель «переходив із рук в руки»: хронологія боїв (відео)

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *