Після окупації потроху відновлюється життя на Київщині, зокрема і нашому Приірпінні. Люди повертаються додому і до зайняття звичними справами.
Ірина Мулява до широкомасштабного російського вторгнення організувала роботу кінного клубу. Катали дорослих і дітей на леваді біля озера, що неподалік Бучанського парку. Поєднання приємного з корисним. Коням користь і людям радість.
Пані Ірина розповідає, як замовляли кінні прогулянки різні люди. У тім числі й для дітей з особливими потребами. Пригадує, як верхова їзда допомагала дівчинці з аутизмом. Як коні фактично вилікували іншу дитину, що страждала від енурезу. Та й загалом відновити сили, покращити життєвий тонус кожної людини, яка приходить покататися чи просто побути біля коней – все це було і сподіваємося, що знову стане можливим на конюшні «ТИГИДИК».
На жаль, все змінила війна й окупація нашого краю. Аби вберегти коней від обстрілів, їх випустили з конюшні. На щастя, всі коні Ірини Муляви залишилися живі. Але довелося їх продати, позаяк не було можливості їх утримувати одразу після деокупації. У Микуличах, де до окупації була філія конюшні, орки спалили кінну стайню. Згоріла кінська збруя й амуніція. Пані Ірині довелося продавати одних коней, аби врятувати інших.
Наразі робота конюшні Ірини Муляви потроху відновлюється. Вже з’явилися нові коні на випасі біля озера край Бучанського парку. Гнідий кінь Ітіс – справжній спортсмен. Раніше брав участь у різних кінних змаганнях. Білосніжний Скальд – тихий і спокійний, бо вже старий за кінними мірками. Раніше на ньому навіть джигітували. А зараз він спокійно пасеться в леваді. Може й далі катати людей, але без надмірних навантажень.
Звісно, що цих двох коней замало для повноцінного функціонування кінного клубу. Пані Ірина збирається прикупити ще інших гривастих красенів. Але у нинішні скрутні часи це не так просто. По-перше, потрібно до 3 тисяч доларів, щоб купити потрібного коня. По-друге, ще заплатити за його перевезення. Пані Ірина розповідає, що підшукала гарних коней для своєї стайні у Закарпатті. Проте ще їхнє перевезення (відстань близько 900 кілометрів) коштуватиме 2-2,5 тисячі доларів за пару коней.
Підшукані пані Іриною коні можуть продовжувати лікувальну практику іпотерапії для людей, передовсім дітей з особливими потребами. Також є задум на базі конюшні «ТИГИДИК» проводити реабілітаційні заходи для наших ветеранів, що повертаються з війни. Верхова їзда чи просто перебування поруч з цими гривастими красенями має чималий відновний ефект.
Тому Ірина Мулява наразі в пошуках однодумців, разом з якими можна здійснити окреслені плани. Принагідно кін нотниця з нашого Приірпіння звертається до всіх гуманітарних організацій, фондів відповідного спрямування та просто людей доброї волі, шукаючи з-поміж них соратників-однодумців, разом з якими можна було відновити повноцінну роботу кінної стайні «ТИГИДИК».
Контакти Ірини Муляви:
Тел: 0689118587
