В останній день жовтня в Ірпінському міському суді мало відбутися слухання справи про скасування арешту на земельні ділянки в заплаві Ірпінь-річки, де попри існуючу заборону горе-забудовники продовжують зводити багатоповерхові будинки прикриваючись легендою спорудження «нової школи». Наразі судове засідання перенесли на поки що невідому дату. Проте, питання досить резонансне, будь-яке рішення судді Карабази буде оскаржуватися й матиме певні наслідки. Особливо, якщо клопотання забудовника виявиться задоволеним.
Якось ще будучи міським головою Карплюк прямо із сесійної трибуни видав буквально наступне: «Я знаю, як підприємці вирішують питання в судах», прозоро натякаючи на неправомірні заохочення підприємцями служителів Феміди. Очевидно, наразі вже відставний очільник Ірпеня не подумав, що таке одкровення може трактуватися проти нього та його колег-забудовників, які зараз активно загарбують і забудовують все, що їм допоки дозволяють – ліси, парки, заплави річок, приватний сектор… Забудовники поводяться в Ірпені, наче окупанти. Заграбастати все, що можна, забудувати й продати! Або ж ще простіше – продати не збудувавши.
Недавній замах на одного з ірпінських забудовників Пєшого значною мірою проілюстрував ставлення людей до забудовників в цілому. Серед сотень коментарів не побачив жодного співчуття. Натомість більшість висловлювань навіть цитувати не можна в офіційному ЗМІ, оскільки це може бути сприйнято, як заклик до насильства. Цього ще нам не вистачало. Чимало людей висловлюють побоювання, що цей напад тільки початок розправ та з’ясувань стосунків із забудовниками. Свого роду реальне продовження недолугого вертепу під назвою «Чикаго-движ», організованого КіНОшною владою на День Ірпеня.
Термін «забудовник» в Ірпені вже став лайливим словом. Зважаючи на методи їхньої діяльності їх порівнюють із окупантами, які метр за метром, гектар за гектаром захоплюють і знищують наші ліси, поля, заплави і вже взялися за приватний сектор, витісняючи з нього простих людей і давній тихий Ірпінь як архітектурне явище.
Внаслідок чого ми отримуємо на території, де жила одна сім’я, будинок на кілька десятків, а то й сотню квартир. З відповідним в десятки й сотні разів зрослим навантаженням на всі комунікації, соціальну та транспортну інфраструктуру. Через непомірні всепоглинаючі апетити забудовників утворюються черги в дитсадочки, переповнені школи, перебої з електропостачанням, транспортні затори й переповнені маршрутки та електрички.
Ірпінь, колись курортне зелене місто, нині забудовується такими ж темпами, як центр Києва. Це добре видно з карти новобудов. При тому, що населення в країні зменшується. Зокрема, на Київщині смертність удвічі перевищує народжуваність. Людей меншає, а житло будується непомірними темпами. Це означає зростання кількості довгобудів, незавершених об’єктів, і відповідно обманутих вкладників-інвесторів. Внаслідок чого виникає погіршення не тільки соціально-інфраструктурної, а й криміногенної ситуації в містах перенасичених будівництвами.
«Лакмусова смужка» перевірки забудовників: скільки з них живуть у збудованих ними багатоквартирних будинках? Хіба що одиниці, які не змогли розвинути свій бізнес. Натомість переважна маса скоробагатьків забудовують наш Ірпінь за принципом «метер в метер, тонна в тонну» – а собі облаштовують затишні місця «за бургом» у приватному секторі серед мальовничої природи. Забудовують і наживаються тут, а відпочивати й жити їдуть подалі. Звісно, ми не можемо заборонити комусь мати нерухомість чи інші активи за кордоном. Проте ми можемо й мусимо надалі не допустити таких діячів до влади. Нехай буде стимул жити й будувати тут, як для себе, а не для збагачення, а потім нам – хоч трава не рости як у прямому, так і в переносному значенні вислову.
