Історія намагань забудови заплави Ірпінь-річки триває довго, нещодавно вона отримала новий виток розвитку подій. Представники Громади стали з пікетом, перегородивши шлях забудовникам до так званого «ЖК Школа» з боку вулиці Підгірної.
Зневірившись у інших методах боротьби за збереження заплави, громадські активісти вдалися до такого методу протидії забудовникам, які наразі наче таргани повзуть на заплавні землі з різних боків. Відчуваючи завершення епохи свого панування, своєю діяльністю зараз ілюструють прислів’я: не наївся – то не налижешся.
Єдине на що вони зараз здатні – це розвести на гроші черговий десяток інвесторів, яких дедалі стає все менше, хоча ще не перевелися повністю «буратіни» згодні закопати свої кровні в заплавні землі Ірпінь-річки.
Чому «буратіни»? Тому, що ще вірять в баєчки горе-забудовників про «дешеві метри» за містом, начебто на природі, яку потрібно буде винищити, аби спорудити «коробки» для готових закопати свої грошики в заплавні торф’яні ґрунти, тішячись ілюзією про місто-сад. Насправді будівництво на заплавних землях можливе лише за умови виторфовування і залиття фундаменту на десятки метрів в глибину. Простіше кажучи, перед тим, як вигнати певну кількість поверхів вгору – потрібно стільки ж поверхів закатати в низ. Відповідно це збільшує собівартість будівництва щонайменше на третину. Тому ніхто цього не робив, вирішивши, що простіше «буратінам» впарити яскраву картинку з дешевими цінами.
Інший «підводний риф» заплавної забудови приховується у юридично-правовому полі. Про те, що воно м’яко кажучи не законне, не говорить лише лінивий. Будівництво ведеться за межами міста, на землях сільськогосподарського призначення. Постійні ігрища із заплавними ділянками в прокуратурах та судах різних рівнів лише перманентно нарощують собівартість питання без його остаточного вирішення.
Третім фактором на підтвердження «буратінства» заплавних горе-інвесторів є промовиста забудоницька історія тих, хто все це кришує. Наразі відставний мер Ірпеня Володимир Карплюк, який ще два з половиною роки тому переконував, що в заплаві будуватиметься школа, й разом із Оверком закликав увірувати в чергову легенду. Перед цим, у 2014 році, Карплюк закликав інвесторів вкладати гроші у компанію БГМ. А вже за чотири роки, коли довгобудами залишилися сім будинків цієї компанії, сказав довірливим інвесторам, що вони «помилилися із забудовником».
Наступним партнером, який розпрощався із Карплюком через його «послідовність» та «порядність» став «Орлан-інвест» Антона Мирончука. Відтак, на недобуди перетворилися цілі 20-поверхові ЖК в районі Ірпіньводоканалу.
Наразі Оверко зі своєї «Синергією» став останнім із могікан-забудовників, який не посварився із Карплюком. Забудовницький бізнес пішов на спад, пропозиція перевищує попит. Аби хоча б якісь метри десь продавалися, потрібно в іншому місті припинити продаж. Вже давно на всіх забудовників «пряників не вистачає». Тож і доходить до того, що вони змушені продавати «повітря», аби хоч якось триматися на рівні звичних для них прибутків.
Найсумніше у цій історії те, що страждають прості люди. Й не тільки горе-інвестори, кровні яких «буратінять» в заплаві. Ірпінчани, які споконвіку жили у прилеглому приватному секторі (вулиці Озерна, Громадянська, Достоєвського…) милувалися природою заплави, гуляли й випасали там худобу, тепер змушені відстоювати свої права на нормальне життя, яке надумали їм зіпсувати горе-забудовники.
Наразі на прикладі безстрокової акції протесту під «ЖК Школа» ми спостерігаємо боротьбу справедливості й здорового глузду проти агонізуючої системи свавілля забудовників.
До уваги читачів фотомиттєвості із акції протесту в заплаві Ірпінь-річки
