З блокнота міліцейського журналіста
Продовження. Початок читайте ТУТ
Син задушив матір, аби не «вчила жити»
Де б не довелося служити, мені щастило в одному – пліч-о-пліч були надійні колеги, які тебе не зрадять і не підставлять. Особливо це відчувалося «на землі» – так колеги називають службу в райуправлінні міліції. Хто дійсно працює на землі, з людьми, знає, яка це важка, клопітлива справа – розкривати злочини. Особливо, в центральних районах міста. На жаль, при всьому моєму бажанні, я не в змозі добрим словом згадати всіх з ким служив у Печерському РУВС у 1988-2000 роках. Всі ви того варті. З теплом згадую свого, якщо так можна сказати, першого наставника – Лісниченка Олексія Володимировича. Тоді працював старшим дільничним. Його можна охарактеризувати як принципову і вимогливу людину. Одного пізнього вечора, коли він повертався зі свого робочого кабінету, його перестрів колишній засуджений і поскаржився, що померла мати. Намагався вмовити підписати документ, який свідчи би, що померла своєю смертю, і отримати дозвіл на поховання. Проте Олексій Володимирович виявився більш принциповий, ніж очікував «вбитий горем» син померлої матері, і попрямував до них додому. У квартирі стару вже переодягли, поруч неї сиділа у чорному вбранні співмешканка сина померлої. Світло було вимкнуте, горіли свічі. На столі ікона. Але професійний досвід підказував дільничному – щось тут не так. Не дивлячись на темряву у кімнаті, він помітив на обличчі небіжчиці ледь помітну темну пляму. На запитання звідки у неї це, син почав переконувати нібито старенька напередодні впала. Чим більше хотів переконати Лісниченка у нещасному випадку, тим більше у правоохоронця закрадався сумнів. Потім з’ясувалося, що літня жінка померла не своєю смертю. Її вбив рідний син у змові з співмешканкою, аби вона не вчила їх як правильно жити… Так завдяки пильності Лісниченка одним розкритим злочином стало більше..
Квартирант зробив «ластівку» з трупа квартирної хазяйки
Раніше я вважав, що найбільш резонансні злочини скоюються саме закоренілим злочинцями. Але потрапивши «на землю» був здивований тим, що чимало їх скоюється… начебто законослухняними громадянами.. Слова з відомої кінокомедії Леоніда Гайдая «Бриллиантова рука»: «Кожна людина здатна на багато чого, але навіть вона не знає, на що саме…». Пам’ятаєте? Я десятки разів дивився цю кінострічку, але повністю збагнув смисл цих слів саме тоді, коли бачив все особисто, виїжджаючи на місце злочину…
Неподалік Печерської лаври у приватному будинку була жорстоко вбита літня жінка. Не просто вбита, а злочинець ще зробив з трупа «ластівку» – руки прив’язав до ніг. Перша версія була, що злочин вчинила людина, яка має відношення до спецслужб. Проте вона виявилася хибною. Її вбив… квартирант, якому знадобилися гроші, щоб похрестити свою дитину… Її доброта обернулася чорною невдячністю.
Мати забила до смерті 6-річну дочку
Кажуть, що людина до всього звикає. І роки служби даються взнаки… Можливо це так. Але кожен злочин, тим паче жорсткий, свого роду зарубинка на серці тих, хто їх розкриває… Ніколи не забуду 15 грудня 1999 року, коли ми виїжджали місце вбивства 6-річної Віолети. На її оголеному худющому тільці не було живого місця. Вона до смерті була забита металевою лінійкою… рідною матір’ю. З її слів за те, що не слухалася і не хотіла їсти. Дивлячись на її поведінку, жахався! Вона мило кокетувала і намагалася люб’язно поводитися зі слідчим. Начебто нічого жахливого не трапилося… Вся опергрупа була шокована побаченим. Ніхто з нас не зміг стримати своїх сліз… А мати-вбивця ще вірила у Бога, до церкви ходила… З хрестом на шиї – і з дияволом у душі.
Інші публікації на тему КРИМІНАЛЬНЕ ЧТИВО читайте ТУТ
