Cин прославленого поета-пекладача Дмитра Паламарчука, Володимир, позивний Журналіст (батальйон ОУН), приїхав в рідні пенати на ротацію з однієї найгарячіших точок цієї неоголошеної і найпідступнішої воєн третього тисячоліття, селища Тоненького, що знаходиться поблизу Пісок, котрі прикривають підступи до наших кіборгів, яких порівнюють з героями Брестської фортеці. Володимир Дмитрович пішов на війну добровольцем з Майдану на якому вершилася Революція Гідності. Нещодавно про його фронтові будні демонструвався сюжет на 5-у телеканалі. Незважаючи на далеко не юний вік (58років), він не втратив вродженого оптимізму й жартівливості, навіть там, на передовій. Тож під час розмови, де його ковбойський капелюх з посмішкою відповів, взимку в ньому мерзнуть вуха. І якщо раніше Володимир Дмитрович не носив бронежилет, бо не мав, тепер ним розжився, але за його словами, не стільки для захисту, а щоб було тепліше, хоча там, в Тоненькому їм не холодно від постійних обстрілів «Градів» і «Ураганів», та нападів на укріплення путлерівських найманців.
Де живе дух побратимства?
– Володимире, дивлячись на тебе, не стримаюсь зауважити — помолодшав і зміцнішав, не кажу помужнішав, бо ти й раніше цим відрізнявся й завжди йшов проти вітру, як це тобі вдалося.
– Там, на передовій, друже, гартується справжній український дух, а також тіло. Там справжні патріоти України, на відміну від пристосуванців системи споживачів, які навіть після революції не думають не лише змінюватися, а навпаки посилили свої апетити. У нас там зовсім інші цінності, і найбільше шкодую що дух побратимства можливий лише там, на фронті. А тут система чавить найкращі людські пориви — в пошуках хліба насущного людей змушують ставати пристосуванцями, особливо в час коли балом править капітал, а його вірні слуги розплодилися в усіх владних кабінетах — Ірпінь не виняток. Однак не може не тішити те, що патріотів у нас вистачає — на передовій і в тилу.
– Володь, виходячи з наших реалій, як ти дивишся на те, що історія повторюється, адже після революцій, зазвичай, на поверхню спливає нечисть…
Секрет другої молодості
– На жаль це так, але я ще не відповів, як ти кажеш про секрет своєї другої молодості. Насправді секрету немає, просто на фронті дуже великі навантаження — протягом дня постійно на ногах, в обнімку з автоматом, з котрим не розлучаєшся ні в день, ні вночі. А коли тихо, то постійно зайнятий на господарських роботах, особливо багато доводиться розвантажувати, або ж поправляти поруйновані бліндажі. Окрім цього, я маю ще обов’язки водолія.
– Водолія?
– Так, якщо образно. Ношу зі свердловини воду, а тоді фільтрую, вдень десь близько 100 літрів очищую.
– Володь, а чи є у вас традиція фронтових сто грамів?
– Ні, в нас сухий закон і сувора дисципліна, інакше б не вижили, адже батальйон ОУН, сформований з добровольців, змушений був здобувати зброю в бою. До речі, коли приїхали на передову, то мали лише одну мисливську рушницю, але вночі сходило в розвідку кілька сміливців, й ми розжилися на п’ять автоматів «сєпарів», і так з часом наш арсенал почав збільшуватися. Наразі, маємо державне забезпечення боєприпасами.
Почуття страху й друге народження
– Володь, на війні буває по різному, чи доводилося переживати якісь особливі моменти страху?
– Я вже подружився зі страхом, і вночі коли починається обстріл, не біжу стрімголов до бліндажа, бо знаю, що стріляють з далекої відстані, й від сліпого попадання снаряда не врятує й укриття. Але одного разу мені довелося, як то кажуть, пережити друге народження, коли снаряд «саушки» розірвався поруч зі мною й розтрощив водо очистку та все, що було навколо, а я відлетів від ударної хвилі на кілька метрів. Від такої вірної смерті міг врятувати лише Господь. А взагалі, на війні людям без віри робити нічого.
– А як з харчуванням? Чи є якісь інші блага цивілізації, наприклад чи працює мобільний зв’язок?
– Дякувати волонтерам, всього вистачає вдосталь, у цьому сенсі хотів би доземно вклонитися усім українським патріотам, які чим можуть підтримують своїх захисників. А от щодо інших благ, то в нас є світло завдяки генератору, можна дивитися телевізор. Але він ловить в основному сепаратиські канали. Тож благом це назвати не можна. Мобільний зв’язок тільки в мережі МТС, ще в мене був комп’ютер, але розтрощило під час обстрілу, супутникова тарілка також стала жертвою снаряду. Не знаю чи це можна назвати благом, але там ти відчуваєш себе захисником не лише Батьківщини, а й друзів наших менших, особливо котів, які не можуть без людської уваги, й прибилися великою армією до нашого підрозділу. Вони, до речі, добре відчувають де безпечні місця – тож я приглядаюсь до їхньої поведінки. Також до нас приблудилося багато бездомних собак, і навіть красень ротвелер, 80-ти кілограмовий собацюра, до якого в мирному житті навіть страшно було б наблизитися, а тепер він сам прийшов до нас. Я називаю його Мордаєм, бо дуже велика морда. Але це вже зовсім незлий, а добрий пес, до речі, ця порода була виведена для пошуку рабів-втікачів.
Заступник комбата — поет
– Володимире, наскільки я знаю ти рідновір, але ти кажеш, що в батальйоні ОУН є обов’язкове правило разом творити християнські молитви?
– Так я сповідую предківської віру, але не цураюся християнства, й разом з усіма беру участь в спільній ранковій та вечірній молитві. Нас часто відвідує єпископ Володимир з Київського патріархату, а на мій день народження, що випадає на день святителя Миколая (19 грудня), він подарував мені ікону Богородиці, вона залишилася на фронті, і я впевнений оберігає наших хлопців.
– А скільки в батальйоні полеглих героїв?
– Слава Богу, лише один, хоча поранені є. У цьому сенсі хотів би відзначити мудрість наших командирів, котрі відкинули совкові принципи військової тактики. Знову ж нам допомагає сувора дисципліна, дух бойового побратимства, висока ідейність.
– Якою мовою розмовляють у вашому батальйоні?
– Здебільшого російською. У нас мовних проблем не існує. Окрім цього, в нашому підрозділі багато письменників і журналістів, так би мовити людей з інтелектом. Не знаю, чи є ще десь в інших батальйонах заступником комбата поет, як Борис Гуменюк. Він написав зворушливу збірку під назвою «Вірші з війни». Хоча, це не значить, що в нашому підрозділі лише інтелектуали, є люди з важким минулим і судимостями, але саме тут вони знайшли своє покликання, бо наша система, там, у мирному житті, часто несправедлива до своїх громадян. І хочеться вірити, що ми зараз захищаємо інші цінності. До речі, в нашому в батальйоні ОУН багато росіян, наприклад молодий боєць з позивним Ленін вивчив всього два українських слова, зокрема: «Ще раз», але він це вимовляє з такою гордістю, як справжній патріот Батьківщини.
– Чи думаєш повертатися на передову?
– Так, як владнаю деякі справи.
Спілкувався Валентин СОБЧУК
