ДВА РОКИ НА ЗЕМЛІ
З блокнота міліцейського журналіста
Продовження. Початок читайте ТУТ
Якщо сказати, що мене радо зустріли на землі, тобто у райуправлінні – це покривити душею. Спочатку приглядалися, що за людина, чим дихає, які «таргани» у неї в голові, тим паче, що раніше працювала в міністерстві. При першому знайомстві з начальником РУ Валерієм Олександровичем Назаровим він конкретно запитав: Ви до нас надовго чи як!? На що отримав стверджувальну відповідь. Інтуїція мені підказувала, поки він на посаді, я зможу спокійно без пресу працювати. Так воно у подальшому і склалося, хоча згодом мені надійшла пропозиція з Департаменту ДАІ МВС України зайняти посаду головного спеціаліста прес-центру. Дізнавшись про це, мій безпосередній керівник поцікавився моїми подальшими планами, адже такої нагоди може і не бути повернутися до центрального апарату. Я його твердо запевнив, поки ви будете на цій посаді – я з вами… Він міцно потис мені руку.
З Валерієм Олександровичем встановилися ділові стосунки. Він неодноразово підкреслював: «Ти відповідаєш за ідеологічний напрямок роботи, формуєш позитивне відношення громадськості до правоохоронних органів, тому з тебе вимагатиму більше по службі, ніж від своїх заступників та начальників відділів». Мій шеф людина поміркована, зважена і, головне, відкрита для спілкування як з колегами, так і з населенням. Для нього не було улюбленців. Тим приємніше було з його рук через два місяці отримати капітанські погони. Для мене 2 липня 1998 року – був дійсно незабутній день, коли на загальних зборах офіційно зачитали наказ про присвоєння чергового спеціального звання. Проте, я і гадки не мав, що того ж дня заступивши на нічне чергування по Києву, свято на душі буде зіпсоване трагічними подіями…
Ввечері, того ж дня я приймав дзвінки по телефону довіри, найбільш варті уваги реєстрував у журналі, а коли був час писав матеріали для центральних ЗМІ про найбільш резонансні події в районі. І раптом дзвінок з чергової частини міста. Вбивство. Терміново на виклик разом зі слідчо-оперативною групою. Обов’язково з відеокамерою. За кілька хвилин я вже знаходився в міліцейському УАЗику. З мигалками виїхали на окружну дорогу. Звернули у приватний сектор. СОГ відразу ж почала працювати. Я ж не міг відразу збагнути, що скоїлося. Відчинені двері гаража, поруч знаходиться джип з ввімкненим двигуном і чомусь біля нього під дощем лежить розхристав руки дебелий чоловік. За своєю статурою та зовнішністю він мені нагадав відомого артиста Євгена Моргунова, який грав «Бивалого» у добре відомих Гайдаївських кінокомедіях «Операція «И», «Кавказька полонянка» тощо. З боку це нагадувало кінодетектив. Я стояв наче заворожений побаченим. До тями мене привів голос експерта: «Чого ви дивитися!? Документуйте!!!». Від несподіванки я навіть забув, де вмикається відеокамера. Бачачи мій стан, він сам почав працювати з камерою: «А тепер знімайте: бачите, шість слідів від куль в гаражі, стріляли з двох рук. Вочевидь вбивць було двоє. Тепер загиблого. В нього поцілено шістьма кулями. Одна з них між бровами». Я виконував накази експерта, і раптом до мене почали доходити несамовиті крики парубка і молодої жінки. Вони почали кричати, щоб я не знімав. Знов експерт втрутився у ситуацію і попросив їх не заважати працювати співробітнику міліції. Потім він пояснив, що це були діти вбитого. Потерпілого давно очікували у засідці, і коли той приїхав додому, вчинили свою чорну справу. Вже повертаючись до главку була отримана попередня інформація про вбитого. Він раніше належав до криміналітету. Щось не поділили зі спільниками. І за це розплатився своїм життям.
Тієї ж ночі був другий терміновий виїзд до одного з міських гуртожитків. Знову вбивство. На цей раз кримінальний труп знаходився у приміщені лежачи на матраці з перерізаним горлом. Не встигши прийти до свідомості побаченого у першому вбивстві, на цей раз я з відеокамерою працював самостійно і впевніше. Жорстоке вбивство на побутовому ґрунті під час пиятики – такою була попередня версія цього злочину.
Ніколи в житті мені до цього не доводилося бути присутнім при подібних випадках. Відверто скажу, відійти від побаченого цього жаху, потрібен час. А стрес ще надовго залишається… Вже вдома, повернувшись з чергування ще довго не міг заснути. Лише заплющиш очі і перед тобою знову і знову постають ці «картинки» жахливого кіно. Подібних жорстоких випадків на моїй відеокасеті ставало з кожним чергуванням ставало дедалі більше. Тепер за мною міцно закріпилося в райуправлінні поганяло «Хічкок». Спочатку мене це ображало, якесь зневажливе прізвисько. А потім дізнався це ж на честь відомого режисера фільмів жахів Альфреда Хічкока. Подивився його «жахи».
Подумки порівняв його шедеври з відеосюжетами сьогодення, тобто реальною дійсністю. Наскільки вони наївні і вигадані. У житті все виглядає простіше і більш жахливіше. Зрозумійте мене правильно, я ні в якому разі не претендую на славу всесвітньо відомого режисера. Лише висловлюю свою особисту думку.
Інші публікації на тему КРИМІНАЛЬНЕ ЧТИВО читайте ТУТ
