Яка божественна пора, початок літа,
Коли так хочеться за місто до води,
А в нас у Ірпені чотири озера і річка,
Назву якої носить місто, місто-ріка однак…
Тож я сьогодні вранці переїхав «пойму»,
Що біля шлюзу, співоче поле своєрідне,
Бо там не затихають жайвори ніколи,
А потім милувався берегами й ніжністю
Води. Піднявсь на пагорб на узліссі у портал
Сосновий, де лавочка мов човен чарівний,
Й симфонії пташині слухав і зозулі
Віщування, а ще не міг надихатись
Живицею сосни на сонці розімлілій,
Та пагонами, що немов свічки,
Піл куполом небесним не горять,
А мироточать, а ще вербовим пухом,
Що немов сніжинки між небом
І землею заблукали…
О, милий наш Ірпінь,
Невже тебе спіткає доля коли наші ліси
Переростуть в бетонні джунглі,
Але зозулі в лісі довго так кували
І вірилося, що цього не станеться ніколи…

Очень красиво и трогатьельно написано,
в унсон фото. Показівайти акцентруйте еще, а та за буднями неклогда глянуть вгоу, а в Ирене оказіваєтся мого сказочніх мест