Учора, 12 лютого, на Ірпінському цвинтарі відбулося вшанування світлої пам’яті Миколи Петровича Будника.
Знаний у світі продовжувач епічної співочої традиції прожив у нашому місті останні десять років насиченого, але не простого життя (1991-2001). Його унікальні здобутки (поезії, малюнки, музичні інструменти, крилаті вирази, аудіозаписи та інше) становлять неабияку частку нашої споконвічної культури, забарвлюючи сьогоденну метушливу буденність. Так, зокрема, не стрічалися нам слухачі, що не зауважили б, бодай подумки, яскравість і теплоту звучання Миколиних кобз, бандур, лір. Ці інструменти є супровідними до співу, а саме епічного репертуару, тому відіграють знакову роль у передачі озвучуваного епічним співцем до слухача, отже торкають не лише найбайдужіше “вухо”, а й сувору позачасовість.
Дума “Ой, Морозе, Морозенку…” у виконанні Миколи Будника
Важко осмислити написане тут не прослухавши бодай кілька творів озвучених Миколою Будником, до чого й спонукаємо уважного читача. Вшанувати цехмайстра Кобзарського Цеху прибули не байдужі представники громадськости з різних куточків України. Зокрема делегати з Києва та Ірпеня підготували лаконічну промову-спогад. Традиційно прозвучала козацька пісня «Ой на горі на могилі на широкій Україні» (у супроводі бандури роботи Миколи Петровича). Що свідчить про утривалення самостійного “життя” повернутої М. Будником з небуття т. зв. старосвітської бандури.
Принагідно зауважимо, що вечір пам’яті Миколи Будника заплановано наступної суботи, 19 лютого, о 17:00 у музеї Гончаря (м.Київ, вул. Лаврська 19).
Тож запрошуємо охочих долучитися до слухання епічної традиції, яку перейняли і продовжують учні нашого земляка.
Василь ЖОВАНИК
