Розпочинаємо цикл пізнавальних і ознайомчих статей про Всеукраїнську Громадську Організацію “Спілка офіцерів України”. 35 років тому саме в ці спекотні липневі дні пройшов перший з”їзд офіцерів – громадян України. Так розпочалась сучасна історія Українського війська і Спілки офіцерів України.
Як приклад навожу слова Чорноти з Горліса-Горського. Ці слова актуальні і в сьогоденні.
З Горліса-Горського, слова Чорноти:
” А полюбуйся нашим нащадком великих прадів, що потрясали колись мурами Царгороду! Навіть у свому бойовому гимнові він називає ворогів не інакше як ласкаво “воріженьками”, які мають від чогось згинути як роса на сонці, бо він сам задобрий і залінивий щоб розбити їм голови.
К чорту наш український сентименталізм! Нам потрібен не мрійний павячий хвіст, а вовчі зуби. Бо коли ми їх не будемо мати і не примусимо наших ” приятелів” шанувати їх, Україна ніколи не буде щасливою.
Нас б’ють без сентиментів. Але, знаєш, це- добре. І чим більше будуть бити і знущатися – тим краще. Ні один народ не пережив того, що тепер переживає Україна, але й нікому це та не йшло на користь, як українцеві. Це перетворить лінивого українського вола на хижого звіра, який, вирвавшись колись на волю, як побачить, що хтось знову простягає до нього лапу – не буде ждати, поки треба буде оборонятися, а сам буде нападати”.
Сергій Мартинюк,
Перший заступник голови Спілки офіцерів України
«CОУ. 35 років. Віхи історії Честі і Гідності»
Історія не любить випадкових людей. Вона назавжди залишає поруч із собою тих, хто в найважчу мить не відступив, не схилив голови, не проміняв честь на спокій. Саме такими є офіцери України – люди, для яких Батьківщина ніколи не була просто словом. Вона стала долею.
35 років тому народилася Спілка офіцерів України. Народилася з великої віри у власну державу, з прагнення повернути народові історичну пам’ять, відновити правду, яку десятиліттями намагалися стерти.
Вона постала не заради слави, а заради України – тієї, що чекала своїх лицарів.
Честь не має гучного голосу. Вона живе тихо – у вірності присязі, у зморшках матері, яка чекає сина, у сльозах дружини, у дитячих долонях, що міцно тримають прапор України.
Справжня історична правда не потребує свідків. Її свідками є українська земля, яка пам’ятає кожен крок своїх захисників. Її свідками є небо, що бачило останній погляд тих, хто віддав життя за волю. Її свідками є прапори, обпалені війною, і синьо-жовті стрічки, які майорять там, де ще вчора гримів бій.
Коли людина обирає шлях захисника України, вона перестає належати лише собі. Відтепер її серце б’ється в ритмі країни. Її біль стає болем народу. Її сила – силою держави. Вона знає: попереду можуть бути безсонні ночі, важкі дороги, втрати, розлуки… Але вона також знає, заради чого живе.
Бути воїном – означає берегти життя інших. Бути офіцером – означає вести за собою, навіть тоді, коли страшно. Бути українцем – означає ніколи не дозволити темряві перемогти світло.
Сьогодні офіцери і воїни України продовжують писати нові сторінки історії. Їхні імена звучать у молитвах матерів. Їхні подвиги живуть у серцях дітей. Їхня незламність стає силою цілої нації. Вони не шукають безсмертя, але саме воно знаходить їх у людській пам’яті.
Тридцять п’ять років Спілки офіцерів України – це тридцять п’ять років великої дороги. Дороги, вистеленої не квітами, а відповідальністю, мужністю і любов’ю до рідної землі. Це шлях людей, які відновлювали історичну правду не словами, а власними вчинками. Людей, для яких честь стала законом життя, а гідність — незламною зброєю.
І поки є ті, хто береже Україну, поки офіцерське серце відгукується на поклик Батьківщини, доти житиме наша держава.
Бо Україну тримають не лише фортеці й зброя. Її тримають люди честі.
І саме вони залишають на сторінках історії найсвітліший напис – «Ми вистояли. Бо були вірними Україні».
З повагою бібліотека Центральний будинок офіцерів Збройних Cил України
Вірте в Збройні Сили України!
