У цій публікації не буде якихось історичних сенсаційних відкриттів у вигляді подій. Усі нижчезгадані факти давно відомі і взяті з відкритих джерел. Натомість їхній аналіз спонукає по-новому глянути та оцінити історію становлення і роль імперії, до складу якої впродовж кількох століть входили й Українські землі, і багато з тих, хто нині їх населяє, так ментально допоки ще й не вийшли з цієї імперії. Власне, у першу чергу таким варто ознайомитися з цим аналітичним історичним розслідуванням з проекцією на майбутнє.
Королевича не цікавило поселення в лісах між Новгородом та Рязанню
Деякі історичні факти з середніх віків, коли вперше згадується про поселення під назвою Москва, від якого ведуть історичний відлік ідеологи російсько-радянської імперії. У середні віки Москва була проміжним насаленим пунктом між більш значимішими осередками цивілізації того краю – Новгородом, Смоленськом, Ярославлем, Суздалю… Московський улус Золотої орди у XV столітті перепідпорядкували Кримському ханству. Періодично московські правителі зі змінним успіхом намагалися вийти з цієї васальної залежності. Як наприклад, у 1571 році (до слова, 3-го червня цього року виповнюється 450-та річниця з дня одного зі звичних у ті часи захоплень і руйнувань Москви) кримський хан Давлет Герай прийшов з військом провчити непокірного Івана на прізвисько Грозний. Сам Іван з найближчими родичами та московською скарбницею утік до Новгорода – подалі від кримсько-татарського війська. За Івана довелося віддуватися простому люду. Герай пограбував і спалив Москву до тла. Розбіглося та загинуло багато людей. Ще рік збирали Москвою трупи після татарської навали.
Через три десятиліття під час дворічної осади Смоленська військами польського короля Сігізмунда ІІІ разом із козаками Петра Сагайдачного у 1610 році було захоплено й погромлено Москву. Тобто Смоленськ тримали в осаді два роки (!!!). Під час якої війська, аби не втрачати кваліфікації й бойового духу, сходили захопили кілька навколишніх поселень, у тім числі й Москву. Відчуваєте рівень значимості?! Смоленськ штурмують два роки, у цей час Москву так, між іншим, захоплюють, спустошують і залишають…
Більше того, на замовлення Сігізмунда ІІІ виготовляють корону Московії (певно, там грошей і на корону не вистачало) для його сина Владислава, якого московські бояри заочно визнали своїм правителем. Проте Владислав IV Ваза, маючи впродовж чверті століття титул царя Московського, так і не навідався до цієї однієї з багатьох своїх вотчин. Ну не цікавим було якесь там поселення в болотистих лісах між Новгородом і Рязанню для короля Польського і Великого князя Литовського, Великого князя Руського і Титулярного короля Швеції.
Штучно розпіарена мишача метушня довкола московської табуретки
Нині згадуючи історичні події, багато хто переймається питанням: чому ж Москву не захопили свого часу Сагайдачний, Виговський та інші військово-політичні діячі тих часів? Як на мене, відповідь дуже проста. Згадане поселення на той час не являло собою особливої політичної, військової чи економічної ваги, аби надто перейматися його захопленням.
Козацькі рейди тих часів згаданими просторами проходили в такому стилі. Йшли в один бік – захопили Москву, поверталися назад – розгромили Єлець, Тушино чи якесь інше містечко нинішньої Московської області. Не було ніякого політичного чи економічного підґрунтя зациклюватися на Білокам’яній, точніше кажучи, на одному з білокам’яних кремлів нинішнього російського нечорнозем’я.
До того ж, звичною практикою тих часів були відкупні потенційним завойовникам, аби уникнути погрому міста. Нині часто згадується, як восени 1618 року козацькі війська стояли біля воріт Московського кремля, але якась невидима сила відвернула їх від наступу та його пограбування. Московські історики поширюють красиву легенду про церковний передзвін на Покрову, який, начебто, врятував їхнє місто від розгрому. Українські історики переймаються запитаннями: як? чому тоді не розгромили Москву?? що зупинило військо Петра Сагайдачного під кремлем???
Як на мене, відповідь проста: московити просто відкупилися від штурму їхнього міста. Тоді ж бо воно не мало якогось вагомого значення на міжнародній арені. Якби Сагайдачний знав, на яке лихо Москва перетвориться для Русі-України пізніше, то він би знищив її дощенту, незважаючи ні на які відкупні.
На той час Москва не мала такого вагомого значення, вся її недовга попередня історія, у тім числі й з походом Сагайдачного, була гіперболізована й розпіарена вже заднім числом, після того як відбулися наступні історичні події. А саме – смерть Василя Шуйського, останнього представника московської гілки Рюриковичів, та наступне авторитарне присвоєння права на успадкування правління Романовими і подальше самозване проголошення Петром Романовим себе імператором загарбницькими методами створеної імперії з вкраденою назвою «Російська».
Чому присвоїли собі право успадкувати московську гілку династії Рюриковичів саме Романови, а не Смірнови, Немирови, Іванови чи Петрови?! І взагалі, на яких підставах і хто мав право успадковувати і привласнювати та використовувати у своїх особистих цілях Руський княжий родовід при ще тоді і навіть нині живих Рюриковичах???!!!
Якогось логічного об’єктивного пояснення цьому не має. Просто так захотілося Петру – першому з династії Романових після смерті останнього московського Рюриковича, який діяв за простим принципом: хто сильніший – той правий. Сформулювавши ще одне правило: гроші – артерія війни, цей агресивний самозванець нахабно привласнював чужі титули, землі, історію, назви… Як із Руссю, назвавши імперію Російською.
Хабарництво, хитрість, жорстокість, підступність, зрадливість… ці та інші аналогічні риси поведінки характерні для досягнення московитами своїх цілей. Так вони діяли під час творення своєї імперії та впродовж всієї її історії, фактично ставши тюрмою багатьох поневолених ними народів. Такими вони залишаються і зараз, так само ведучи агресивну політику проти усіх сусідів, насамперед проти України.
Та повернемося у Середньовіччя, з якого, власне, кремлівські правителі ментально ніколи й не виходили. Створюючи згаданими методами свою імперію цар Петро і в рідній йому Москві не прижився. Надто вже там полюбляли місцеві бояри чубитися за владу, влаштовувати всілякі перевороти, що називається, «без царя в голові». Простіше кажучи, самозванець самозванця сідлає й іншим самозванцем поганяє.
Вся ця мишача метушня довкола московської табуретки (власне, її й повноцінним троном назвати важко) століттями роздувалася й популяризувалася імперською пропагандою, штучно накручуючи її значимість. Натомість у цивілізованій Європі в цей час правили повноцінні монархи, сприймаючи відсталу Московію за глуху провінцію.
Подалі від Москви! – девіз українських націоналістів першим застосував Петро Романов
Розуміючи це від гріха (тобто Москви) подалі імперський самозванець Романов вирішив облаштувати собі столицю за тисячу кілометрів північніше, збудувавши місто фактично з нуля, яке без зайвої скромності назвав Санкт-Петербург. Імперська історіографія охрестила такий вчинок пробиванням «вікна в Європу». Ясна річ, що стратегічно для імперії потрібен був порт у Балтії. Але переносити столицю на нове місце, в суворий кліматичний пояс, по суті, на кордоні з іншою державою – рішення не з оптимальних. Видається, все таки, що Петро Романов, переносячи свою столицю 1712 року до Санкт-Петербургу, першим застосував пізніше сформульований принцип українських націоналістів: подалі від Москви! Відтоді впродовж понад двох століть провінційна ментальна свідомість екстраполювала на імперський Петербург, асоціюючи Москву із «Захолустям».
Петербург (Петроград) був офіційною столицею Російської імперії до 1918, коли там облаштували свою резиденцію на той час фактично нелегітимна самозвана влада більшовиків. Питання законності узурпації імперської влади у трансформованому, радянському, форматі червонозоряними самозванцями ще тоді у більшості цивілізованого світу викликало несприйняття.
З часом Західна Європа і Штати змушені були поволі змиритися з існуванням нового імперського державного утворення під самозваною назвою «Союз совєцьких соціалістичних республік». Як і водиться споконвік на теренах між Смоленськом і Ярославлем, Новгородом і Рязанню, перемагають найхитріші, найжорстокіші і найпримітивніші самозванці, які вміло користуються розбратом і незгуртованістю навколишніх сусідів.
Муміфікація імперських лідерів
Інстинкт самозбереження імперії цього разу покликав перенести столицю з Петербурга до Москви, де вона трохи більше сотні років знаходиться по цей час. Надто інтелектуальний і революційний Пітер менше відповідав завданню збереження імперії, ніж провінційна ретроградна Москва.
Тамтешня середньовічна традиція підсиджувань, заколотів і двірцевих переворотів зберігається ще й досі, лишень змінюючи дати, імена самозванців та назви посад. За совіцьких часів доволі схожими методами із середньовічними Романовими до влади новоутвореної імперії прийшов Йосип Джугашвілі, більш відомий соратникам під псевдо Коба і Сталін. Для цього він потроху розправляючись із конкурентами для годиться канонізував Володимира Ульянова на псевдо Ленін. До слова сказати, подібних «революціонерів» – перефарбованих шпигунів різних закордонних спецслужб – сто років тому на Росії було хоч греблю гати. Чимало тодішніх діячів червоного режиму мали значно більшу популярність за Леніна – Бухарін, Зинов’єв, Троцький… Але Сталіну потрібен був ідол, який би спокійно лежав у мавзолеї, а не конкурував з ним за владу. Або ж це могли зробити його потомки. Трохи менше сотні років тому персоналія Ульянова для канонізації була вибрана не спроста. Зважаючи на прихильність місцевого люду послугувати правителям, шануючи спадковість влади – ідеальним фетишем міг бути діяч, який не мав своїх нащадків. Так, за великим рахунком мало кому відомий буржуй міщанського походження Ульянов, посмертно був поміщений до мавзолею в центрі Москви й розпіарений совковою ідеологічною машиною як «вождь світового пролетаріату».
Радянська імперія, обравши за ідола безплідного вождя, проіснувала не довго – 70 років. З точки зору людського життя поважний вік. Але якась мить з точки зору історії людства. Власне, так само, як і сторіччя перебування Москви адміністративним центром радянсько-російської імперії.
Наступні кремлівські вожді совкової та постсовкової доби піарилися за часи свого правління, заднім числом розхвалюючи попередні «здобутки», й «муміфікувалися» заживо, впродовж десятиліть перебування на найвищій імперській посаді під назвою «генеральний секретар КП СССР», з якої їх у відставку переважно виносили ногами вперед. Так було із Джугашвілі та Брежнєвим, смерті яких після десятиліть правлінь фактично ознаменовували зміну епох.
Захід переграв Кремль інтелектуально
У новітній історії імперії вже під нинішньою назвою Російська федерація відбулася свого роду прижиттєва «муміфікація» її очільника Єльцина, хворого на алкоголізм. Його вправно підсидів і змістив з посади нинішній «муміфікатор» Путін. Він прийшов на найвищу посаду особи РФ у суто азіатському стилі. Спочатку будучи охоронцем першої особи – тодішнього генерального секретаря СССР Горбачова (1996 року переїхав до Москви, приєднався до команди Бориса Єльцина та став заступником Управління справами Президента РФ. У липні 1998 року Путін очолив Федеральну службу безпеки), намацав «коротку доріжку» до владних кабінетів, принагідно на зламі тисячоліть влучивши момент зстрибнути на найвищу сходинку державної влади.
У стилі Золотої орди та нинішніх азіатських країн, в яких особливо цінується та віддячується посадами і просуванням кар’єрними щаблями фізична наближеність до першої особи. Охоронці, денщики, шофери, офіціантки, секретарі та інші допоміжні імператорам спеціальності відкривають широкі можливості посадового зростання. У такий азійський спосіб Путін опинився на посаді президента РФ, будучи наближеним спочатку до Горбачова, потім до сім’ї Єльцина.
Допомогло йому прокрутити цю владну аферу кегебісько-феесбешне походження, яке надалі позначилося на стилі його правління, наразі вже понад 20-літнього. Будучи працівником спецслужби ще совкової закваски, він і на найвищій державній посаді продовжив цю діяльність. Фактично більше нічого не вміючи робити й слабко розбираючись в інших сферах державної діяльності, просто перетворив всю владну вертикаль на аналог КГБ-ФСБ з усіма відповідними наслідками. Кремлем контролюється й прослуховується все і вся, натомість сам Кремль для представників інших спецслужб залишається практично недоступним. Здавалося б довершена гебіська структура… виявилася неефективною через свою моральну застарілість.
Тотальна інформованість за відсталої аналітичності – малоефективна. Простіше кажучи, Кремль може знати, що говорить і думає кожен, але при цьому не знати, що робити з цим гамузом інформаційного мотлоху. Не розуміти, хто говорить вартісні істинні речі, а де просто інформаційна полова. Так само прорахувалися з інформаційним бар’єром відносно Заходу. Іноземні спецслужби не прослуховують кремлівських розмов. Натомість їх переграли інтелектуально, позаяк розумним людям, вдумливим аналітикам, без всякого підслуховування ясно, що в тих імперських мізках коїться, а відтак і наперед їхня поведінка прогнозується. Але це вже майбутня історія.
