Березень 2000. Ірпінь. У хаті, яку наймають давні друзі Сашко та Петро, оселився ще один їхній приятель – Лесик.
Близько десятої години ранку Сашко виходить з кімнати на кухню і бачить там Петра та Лесика. Лесик сидить на рибальському ящику. Петро курячи цигарку походжає по кухні.
Петро задумливо:
– …Добре, що ми вчора третю не відкривали, а то був би повний гаплик.
Лесик:
– Гарненько вчора приклалися. Добре, що вчасно спинилися.
Сашко:
– Так шо – то ви не жартували? Ще одна є?
Лесик лукаво посміхається, наче пригадує щось приємне:
Петро кидає погляд на Сашка:
– Добре, що закушували правильно – по-науковому. – Потім дивлячись на Лесика. – Борщ славний вчора вийшов.
Лесик гонорово:
– Так шо ж ви думали, Петро Борисович, шо Оксана вам кращий готує?! – Після кількасекундної паузи. – Так, мабуть пора вже снідати?!
Лесик з дев’ятилітрової каструлі черпаком насипає борщ у трилітрову й ставить її на вогонь.
Петро:
– Добре, панове, а я тим часом поголюся.
Петро йде до умивальника. Сашко виходить в коридор і повертається звідти з трилітровою банкою в середині якої лежать шматки посоленого сала. Він виймає виделкою один шматок і ріже його на дощечці.
Лесик біля плити помішуючи борщ задумливо у стилі «думки вголос»:
– Їм, масонам, недоступно насолоджуватись салом. Через те вони, масони, того сала й не їдять.
Сашко, не перериваючи свою відповідальну процедуру:
– Правильно роблять – нам більше буде!
Через деякий час Лесик вимикає газ на плиті:
– Сашко, подавай тарілки.
Лесик черпаком насипає борщ й передає тарілки Сашку. Той розставляє їх знову на столику, кожну на те місце, де вона стояла з вчорашнього дня. Сашко сідає на стілець, Лесик – на рибальський ящик біля дверей. Невдовзі з умивальника виходить Петро тримаючи в руках дзеркало.
Лесик діловито:
– Що, Петро Борисович, у вас все нормально? Бо в нас вже все насипано.
Петро, стоячи біля вікна, розглядає обличчя в дзеркалі:
– От морока – порізався. – До Сашка. – У тебе одеколон є?
Сашко:
– Та нема…
Лесик з діловитою заповзятістю:
– Так, Петре, горілкою помаж!
Лесик одразу ж лізе в похідний зелений рюкзак, дістає звідти непочату пляшку «Староруської» й дає її Петрові. Той діловито відкручує пробку, трохи виливає з пляшки собі в руку й розтирає нею ранки на обличчі та шиї. Потім закручує, ставить пляшку на стіл і відносить дзеркало в туалет.
Лесик чистить цибулину. Сашко ріже хліб. Петро, сідає в «раритетне» крісло, привезене зі студентського гуртожитку, проводить поглядом по товаришах, потім по столу. Бере пляшку «Староруської» й наливає з неї горілку у високі чарки, що незворушно стоять на своїх місцях з учорашнього дня.
Лесик помішуючи ложкою борщ прицмокує від задоволення:
– Да-а… борщ – продукт підвищеної сексуальності.
З Петрової куртки, що на вішалці, долинає дзвінок мобільного телефона. Петро закручує пляшку, становить її на стіл, після чого неквапом встає і дістає з куртки телефон:
– Ало, Оксана, привіт.
Тримаючи апарат біля вуха, Петро йде в кімнату й зачиняє за собою двері.
Лесик з грайливою усмішкою кидає погляд у бік дверей:
– Хм… Оксана Василівна теж прокинулися.
Зо дві хвилини на кухні триває очікування – Лесик і Сашко мовчки сидять незворушно. Невдовзі двері з кімнати на кухню відчиняються.
Звідти Петро гукає не заходячи до кухні:
– От, хлопці, послухайте! Особливо ти, Лесику!
Лесик підходить до дверей і заглядає через поріг у кімнату. Сашко дивиться туди ж повернувшись на стільці.
Телевізор з кімнати:
– … Трагедия разыгралась вчера, когда на льдине длиной около одиннадцати и шириной в четыре километра откололись более восьмисот рыбаков, которые в это время занимались на Ладоге подледной ловлей. Составлен список фамилий потерпевших. Продолжаются спасательные работы. На месте события сейчас работают специально вызванные спасательные подразделения МЧС. Над льдиной постоянно «висят» три вертолета…
Лесик повертається за стіл й сідає на рибальський ящик:
– Ну, все ясно…
Петро вимикає телевізор, зачиняє двері й сідає в «раритетне» крісло.
Лесик трохи піднімається з ящика, відкриває його й дістає звідти коротку вудочку для зимової рибалки. Відмотує трохи леску й опускає крючок собі у тарілку з борщем. У такий спосіб Лесик імітує підлідну рибалку й з діловитою емоційністю коментує свої дії:
– То якшо дурні, то нічого туди на льод іти! Не знаєш де і як можна ловить – то сиди дома й лови отак! Тоді нічого з тобою не случиться!
Сашко з Петром посміхаються. Сашко:
– Ну, ми вже сьодні точно з Лесиком нікуди не відколемося.
Петро бере в руки пляшку й починає відкручувати закрутку. Потім ставить її знов на стіл:
– А-а, так я ж уже налив.
Петро бере у руки чарку й повертає голову до Сашка:
– Сашко, за перемогу над ким там?
Сашко урочисто:
– Над «Русенборгом»!
Всі цокаються, випивають і заїдають борщем та салом.
Петро замріяно:
– Ще цей мобільний телефон… Думав клієнти по ньому дзвонитимуть. Тільки жінка дзвонить.
Сашко:
– Тобто, може тепер дістати в будь-який момент як в прямому, так і в переносному смислі.
Лесик:
– А я своїй відеокасету «Белое солнце пустыни» у Львів відвіз. (Тут за шість піїсят купив). Сказав: оце як довго мене нема – не приїжджаю й не дзвоню, – то став і дивись «Белое солнце пустыни». Ну, як там отой своїй листи писав.
Петро до Сашка:
– Сашко, а Марта найближчим часом не збирається приїжджати?
Сашко трохи здивовано:
– Та ні. А чого ти питаєш?
Петро з усмішкою:
– Ну, можна було б гарно забухать. Це ж така буде подія!
Сашко мрійливо:
– Та, справді…
Петро діловито:
– Ти повідом мені десь за тиждень, коли Марта приїжджатиме, щоб можна було підготуватися відповідним чином.
Сашко:
– Добре, Петре, повідомлю. Наливай!
