Мила Василенко, місто Лиман Донецької області
Азов
Їм бракувало їжі і води
І, навіть, світла бракувало.
Із зброї тільки воля й “калаші”
І мужність кожного з металу.
Коли весь світ здригнув від новини,
“Марії місто наче пало”.
Азов єдиний опір не спинив,
Хіба двухсоті не стріляли.
Готових за фортецю полягти,
Їх ланцюгом вели в катівню.
Самі поранених, мов скарб, несли,
Зневіри й втоми вкриті тінню.
В полон ішли, щоб зберегти життя,
А сатана збирав пожертву.
І плакала згвалтована весна
Зі сталі кров змивала зверху…
Він повернувся
Він повернувся, спить зі мною,
Але навік лишився там.
Не вийшов він із того бою,
Де ліку не було смертям.
Веселий хлопець мій рідненький
Десь загубився на нулі.
В очах домує біль вселенський,
Він там донині на війні.
Не любить галас і розмови,
Дратує тиша уночі.
Він не керує свої сльози
В німі години самоти.
У снах він знову у окопі,
І задихається в диму.
Він на колінах у болоті,
В хвилину пам’яті святу…
Він повернувся, але інший,
Минулого вже не знайти.
Не зарубцює час тих тріщин,
Не залікує ран війни…
“Слава Україні!”
Копав собі, копав востаннє
Під дулом вражих автоматів.
А за хвилину крила вдягне,
Засвідчить мужньо свою святість.
Вдихне він дим на повні груди
Цигарки, що дозволив вбивця.
Не стане він на бік Іуди,
Катам у ноги не вклониться.
Поки недопалок димився
Життя його земне тривало.
Ще не двохсотий тільки триста,
Для сатани було замало.
Слова останні стануть гімном
Нескореної смертю волі.
Славетне “Слава Україні!”
Запишуть в скелях мармурових.
Запам’ятають на сторіччя
З цигаркою бійця простого.
Як України він не зрікся,
Й в диму його безвічне слово…
Удвох
Вони залишилися вдвох,
Їх не забули, пам’ятали.
Не зрушив з місця лютий фронт,
Що автомати два тримали.
Сто шістдесят запеклих днів
Не осягнути розумінням.
Де надлюдських набрались сил,
І нескінченного терпіння.
Зробивши хрест, як оберіг,
Просили в Бога допомоги.
Щоб кожен вижити з них зміг,
І щоб просохли в берцях ноги.
Зв’язку короткого нитки
Далекий тил єднали з боєм…
Запам’ятають на віки,
Як східний фронт тримали двоє…
Захисникам
Ви стали на захист держави,
За покликом серця пішли.
Не ради пошани чи слави,
Щоб вільними бути людьми.
Для миру в країні й свободи
Життя кладете без страху.
Розшукують вас нагороди
В полоні, на небі, в яру.
Незламна відвага та мужність
Щоденно на подвиг веде.
За діток веселу майбутність,
Матусі щасливе лице.
Історії пишете глави,
Герої святої війни.
Ви стали на захист держави,
За покликом серця пішли…
