Жив колись Метелик Золотокрильце. Крильця в нього і справді були золоті, а сам він був добрим і лагідним. Одного разу Метелик літав лісовою галявиною і дарував всім радість. Аж раптом дружелюбний Метелик влетів прямо в павутиння Павучихи. Він дриґався, смикався, але не зміг вибратися. І ось виповзла Павучиха. Вона, побачивши крильця Метелика, відразу захотіла собі такі ж.
– Віддай мені свої крила! – Крикнула Павучиха. І почала підкрадатися до Метелика.
– Стій! – крикнув Метелик. – А як же я буду літати і дарувати всім радість?!
Павучиха подумала і мовила: «Мені твоя радість не потрібна». І вже хотіла накинутися на Метелика. Але раптом в нього засяяли крила… І тоді Павучиха зрозуміла та й відпустила Метелика. Бо він подарував їй радість!
Мораль казки: треба дарувати людям добро, а не зло!…
Марічка БЕДЗИК,
Ірпінська ЗОШ №3
5-Д клас
