ГЕНЕТИЧНА НЕСПРОМОЖНІСТЬ ГРЕЧКОСІЯ З ХОРУЖІВКИ

Відчуття того, що Віктор Ющенко не творча людина, діймало давно. Штамповані слова й гасла передвиборчої риторики. Перше пояснювалося надлишком патріотичних почуттів. Друге – суто технічними вимогами піар-кампанії.

Прийшовши до влади, Ющенко так і не зміг започаткувати щось принципово нове в справі державного керівництва й сфері державної політики. Збори-накачки керівного активу в різних регіонах України й профільних галузях одразу нагадали недавні кучмівські та радянські часи. Заклики до моральності й обіцянки-клятви «не красти» ніяк не змінили ні сутність новітніх керівників, ні ситуацію в країні загалом.

Для того, щоб втриматися у президентському кріслі, Ющенко балансує між інтересами олігархів. Використовується випробувана раніше тактика осмикувати того, хто надто «зарвався». Для Кучми, коли становлення олігархів розпочиналося, така діяльність потребувала певною мірою творчого підходу. Нині ж, коли подібна практика перетворилася на усталену, роль Президента дедалі все більше перетворюється на технічну функцію. Чого від нього наполегливо й домагаються «грошові мішки».

Справді, не типовий для української історії хід – достроковий розпуск Верховної Ради – не було використано. Ні зараз, ні раніше – навесні 2005 року. Тоді «помаранчеві», що називається, без питань і без соціалістів могли б здобути більшість голосів на дострокових парламентських виборах. Та, як вірно зазначив тодішній голова ВР Володимир Литвин, у Ющенка не знайшлося «генетичної здатності» для такого цілком логічного й виправданого кроку. Нині розпуск Верховної Ради не був би таким ефективним. Однак міг стати прогресивним і повчальним кроком, на відміну від «повторення пройденого» у вигляді прем’єрства Януковича.

Натомість в Ющенка спрацював такий собі «потяг до старовини» у вигляді підписання документа під назвою «Універсал», якому передувала кількасерійна лубочно-вертепна вистава під назвою «круглий стіл». При цьому наче навмисне забувається роль попередніх універсалів, які фактично залишилися декларацією благих намірів. Годі вже й казати про підписантів новітнього «Універсалу», які, м’яко кажучи, не викликають довіри. Найяскравіший приклад – Олександр Мороз, який на день підписує дві різні коаліційні угоди.

Усі ці тривалі багатосерійні манівці-переговори наводять на думку про закулісні торги між Америкою та Росією за вплив на Україну. (Попри всю цю пишномовну «триндологію» і «словоблудіє» на предмет національних цінностей, яких протягом останніх двох тижнів ми наслухалися від політиків на кілька років наперед). Судячи з розв’язки універсалівсько-коаліційних колізій напрошується висновок, що цього разу Росія більше дала або ж пообіцяла дати. Це в кращому разі. У гіршому – нинішня позиція Ющенка стала реакцією на відсутність очікуваної ним підтримки Заходу. Очевидно, саме на цих мріях-сподіваннях й ґрунтувалася переважна більшість його передвиборчих обіцянок, невиконання яких і призвело до повороту на 180 градусів в українській політиці. У такому разі не дивуйтеся, якщо знову за допомогою Заходу обвалять долар, паралізують економіку, як восени 2004 року, аби «навішати собак» на Януковича та його уряд, після чого розпочати «вихід з кризового становища», яке стало наслідком виходу з попередньої кризи.

Воно й не дивно. Не варто чекати справді вартісних зрушень і перетворень від не творчої людини на будь-якій посаді, особливо головній в державі. Творча людина спроможна винайти та запровадити схеми, принципи й механізми, які б в сучасних умовах забезпечували нормальне виробництво й справедливий розподіл статків та послуг. Архіваріус здатен хіба що на повторення пройденого. Козаки йшли освоювати нові землі, запроваджувати й удосконалювати військовий вишкіл та устрій, засади свого самоврядування. Повсякчас життя ставило перед ними все нові випробування й завдання, які потребували вирішення. А гречкосії з року в рік, зі століття в століття займалися «повторенням пройденого» – такі собі технічні працівники.

«Вже через рік ми житимемо у зовсім іншій, новій країні», – так було сказано 2004 року. Тільки чомусь тодішній кандидат і нинішній «гарант» не попередив, що вже через два роки – знову в старій. Якби «революційної» зими хтось сказав, що влітку 2006 року в прем’єрське крісло повернеться Янукович, заявили б – це або зрада, або провокація. З точки зору того періоду для тих, хто стояв на Майдані таке могло статися хіба що внаслідок державного перевороту. Але, щоб за поданням Ющенка… Формальна логіка підказує, що тут з двох одне – або це подання є державним переворотом, або ніякої «помаранчевої революції» насправді й не було. Чи думали люди, стоячи на Майдані, що передовсім вони вирішували питання працевлаштування Віктора Ющенка, його родичів та кумів, а вже потім, як доведеться, реалізовувати величні помисли й національні прагнення.

Пояснення такого кроку нинішнього Президента потребою взаємопорозуміння, «об’єднання обох берегів Дніпра» наштовхує на думку, що Україна може бути об’єднана під верховенством Януковича. (Можливо з вдячності ще й Ющенка в прем’єри візьме). Любителю історії Ющенку варто пригадати, що найбільше вдалося зібрати українських земель й об’єднати в одній державі Йосипу Сталіну.

Пригадується заклик Ющенка до виборців напередодні другого туру в листопаді 2004 року: «Мужчини, розправте крила, пригадайте, що ви козацького роду». Ми пригадали, прийшли, відстояли, перемогли. Тільки толку з того, коли самому «месії» недостає «генетичної здатності» (а схильність до творчої, або ж технічної діяльності також дається від природи) для повноцінного керування?! Іншими словами, якщо гречкосій очолює козаків, то що не говори, як не крути, куди не повертай, а при владі все одно будуть заслані козачки.

 

Автор: Олександр НАКАЗНЕНКО

 

ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *