Найлегше утримувати ціни на ті продукти чи послуги, в яких є можливість альтернативної заміни. Наприклад, на картоплю, цибулю, буряки, моркву… Все, що можна вдома посадити й вирощують люди на своїх городах. Неодноразово піднімалися ціни на згадані продукти, але потім знову знижувалися. Тому що є альтернатива. Господар може в себе виростити на городі (полі) та не залежати від якихось гуртових поставок.
Ціни на пальне спроможні тільки зростати
Чого не можна сказати про нинішні енергоносії. Насамперед, про пальне для ДВЗ (бензин, дизель), а також газ – автомобільний і побутовий. Взагалі, хтось пам’ятає випадки, аби хоч колись тарифи на ці товари не зростали, а падали? Вочевидь, питання риторичне.
Нещодавно знову різко злетіли ціни на автомобільне паливо. Причому безпідставно. Скориставшись інформаційно-популістським приводом АЗС підняли ставки. Про всяк випадок. Зараз вони реалізують продукцію з нафти, закупленої раніше за старими цінами. Нині тимчасово затримані в Перській затоці нафтові танкери за місяць-другий доставлять свою продукцію до кінцевих споживачів. Цілком можливо, що за цей час дана проблема вирішиться, або знайдуться альтернативні джерела поставки, зважаючи на нинішнє перенасичення нафто-газового виробництва.
Закупівельні ціни на нафту впадуть до попереднього рівня. Але навряд чи таке трапиться з роздрібними цінами на наших АЗС, які ніколи в цьому плані не вмикають “задню передачу”. Тому, що звикли отримувати надприбутки – не можуть вдовольнитися просто прибутками. Вони постійно накручують фінансовий клубок під назвою “інфляція”. Оскільки ціни на пальне впливають буквально на все пов’язане з логістикою, доставкою до споживача.
Коні – стабільність, бензин – інфляційність
Раніше, у середні віки, інфляція складала кілька відсотків за століття. Чому? А тому що тоді нинішні авто і залізничні перевезення здійснювалися кінною тягою (або волами, мулами, верблюдами і т. ін). І лише з 19 століття почали відмовлятися від коней і переходити на транспорт на викопному паливі – внаслідок чого інфляція почала “скакати галопом”.
Чим в принципі відрізняється обслуговування коня від автомобіля. Насамперед, тим, що коня постійно треба годувати і за ним доглядати, незалежно від того, їздиш ти ним кудись, або вдома він стоїть, чи просто катаєшся, лиш би не застоявся. Коня не можна “законсервувати” на кілька місяців у гаражі, як автомобіль (мотоцикл, мопед), а потім знову “запрягти”. Другий важливий чинник полягає в тому, що на їжу (випас) коней немає якоїсь монополії. На відміну від нафти і газу, тобто бензину і солярки, які споживають двигуни внутрішнього згорання сучасних автомобілів. Вони поки що складають більшість нашого транспорту. Адже неможливо встановити в кожному дворі нафтову свердлову, аби незалежно від енергомонополістів живити своє авто.
Не бажаючи втрачати надприбутки, енергетичні монополісти провокують і фінансують війни та збройні конфлікти. Їхнім ідеологічним прикриттям може слугувати будь-що – від мови, релігії й територіальних претензій до боротьби з наркомафією й запобіганню поширення ядерної зброї. Але в підсумку все зводиться до боротьби за ринки збуту енергоресурсів у світовому масштабі. Олігархічні клани руками простих людей чубляться за те, хто, кому і скільки продаватиме нафти, газу, вугілля та інших корисних копалин. Тримаються за свій вплив та статки, боячись стати “простими смертними”. Такий собі “синдром монтера” в глобальному світовому вимірі.
Електромобілізація із живленням з ВДЕ на противагу енергоолігархам
Виникає природне запитання стосовно виходу з даної ситуації. Повернутися в епоху домінування коней і волів, звісно, не реально. (Хоча в окремих екологічних локаціях варто запровадити такий автентичний вид транспорту). Оптимальний вихід з енергетичного кріпацтва – перехід на електромобілі в поєднанні з малими сонячними та вітровими електростанціями. Словом, електрофікація всього транспорту, який живитиметься з індивідуальних ВДЕ. Відтак, не залежатиме ні від цін на бензин та дизель, ні від монопольних тарифів на електрику постачальних компаній.
Встановлений над будинком вітряк та накриття із сонячних панелей, з яких заряджатиметься електромобіль і не тільки – вже цілком очевидна реальність. Хоча, й не настільки поширена, як хотілося б. На початок 2022 року в Україні нараховувалося 45 тисяч індивідуальних малих сонячних електростанцій. Наразі повної статистики не має. Частина з них зруйнована війною. Але всі знищити дуже важко, практично неможливо. Нинішні блекаути навпаки спонукають українців до встановлення вдома таких автономних енергетичних систем.
Також постійно зростає в Україні парк електромобілів. Зараз їх майже 250 тисяч. Тільки за минулий 2025 рік наш електропарк поповнився на 110 тисяч авто, що склало понад 30% новопридбаних легковиків. Зимові відключення світла уповільнили процес електромобілізації. Проте нинішні потрясіння нафтогазового ринку неодмінно нададуть йому різкого прискорення.
Інші публікації на цю тематику читайте ТУТ
