Після того, як я прочитав свіжу газету, подивився по телебаченню футбол, подумалось: не завадило б зайнятися вихованням сина – таким вже бешкетником росте. А то дружина на батьківські збори і в школу ходить, і щоденники перевіряє. А тоді ж я хто? Батько своєму синові чи ні?
– А ну, – намагаюся бути солідним, покажи мені свій щоденник!
– Що показати? – не зрозумів він.
– Щоденник. Напевно «неудів» нахапав і перед батьком соромно?
– Справа у тім, що його у мене нема…
– Як це нема?
– Уже два роки немає. З тих пір як, як я закінчив школу, а куди дів – не пам’ятаю..
Моєму здивуванню не було меж. Я нічого не міг второпати.
Постривай-но, тобі скільки вже років? Народився ти в .. прибавляємо сім років до школи, одинадцять після школи… До речі, ти десь працюєш чи навчаєшся?
На другому курсі педагогічного.
– Плюсуємо два роки у виші… Гм. Нібито все сходиться…
І з почуттям виконаного батьківського обов’язку я сів розв’язувати кросворд.
