17 грудня 2004 року регіональний пасажирський реактивний літак Ан-148 уперше здійснив історичний політ і показав, що може конкурувати з боїнгами та аеробусами
Підняв його в небо екіпаж у складі командира, льотчика-випробувача Євгена Галуненка, другого пілота Сергія Трошина та провідного інженера Олександра Макіяна.
Коли погода — не перешкода
«Погодні умови для першого зльоту були на межі дозволених, — згадує Євген Галуненко. — Було холодно, вітряно і небо застеляли низькі темні хмари. На аеродромі «Святошин» зібрались кілька сотень людей із гостей і творців. Надія, що хмари розійдуться, не справджується. А за годину до часу польоту, який призначений на 11-ту, метеослужба повідомляє невтішний прогноз: погода буде несприятливою ще кілька днів. І ось на аеродромі з’являється генконструктор Петро Васильович Балабуєв. Підходить до екіпажу і цікавиться, чи готові за таких умов здійснити політ? Відповідаю: «Готові».
І ось двигуни запущені, прогріті, літак виконує пробний розбіг по засніженому бетону з гальмуванням, повертається до початку злітно-посадкової смуги. Новий розбіг, відрив на позначці 1000 метрів, кілька секунд набору висоти — і … Ан-148 зникає в суцільній темній хмарній гущі, не давши творцям насолодитися цим довгоочікуваним видовищем…
За даними командира екіпажу, літак перебував у повітрі одну годину і 21 хвилину. Польотне завдання складалося з двох блоків: перевірка машини на висоті 3000 метрів і 7000 метрів. Після проведення тестів на висоті 3000 метрів, через погіршення погодних умов вирішено йти на посадку на аеродром «Гостомель», де розташована льотно-випробувальна і доводочна база ДП «Антонов».
На прес-конференції, присвяченій першому випробувальному польоту Ан-148, командир екіпажу Євген Галуненко зазначив, що для льотчика-випробувача перше враження від машини — найправильніше. «Порівняно з десятком літаків, які довелося випробовувати, пілотування і керування дуже комфортне. Переміщення важелів управління — в невеликих діапазонах — створює комфортні умови не лише для пасажирів, а й для екіпажу. Літати на такому літаку — одне задоволення. За основними характеристиками Ан-148 випереджає не лише російські літаки, а й зарубіжні аналоги Боїнг-737, канадські «Бомбардьє» і «Ембрайєр». Літак повністю відповідає назві «Ластівка», яку вигадав генеральний конструктор Петро Балабуєв».
Підтвердив його слова і другий пілот Сергій Трошин: «Літак у пілотуванні такий простий і приємний, що, чесно кажучи, несподівано… До цього не літав на таких літаках… Звичайно, я очікував, що наука і техніка йдуть уперед, що ЕДСУ повинна значно полегшувати роботу льотчиків. Але не на стільки. Я вражений. У цій книзі я збирався записати зауваження, але вона порожня… Бо їх немає».
Спрацювали гени
Цікавий збіг обставин. У грудні 1988-го батько Євгена — Герой України із Золотою Зіркою №1, відомий льотчик-випробувач Олександр Васильович Галуненко, як командир екіпажу випробував найбільший у світі транспортний літак «Мрія». Для сімейної династії Галуненків, напевно, грудень — знаковий місяць. І нині батьку Євгена важко сказати, коли він більше хвилювався, тоді як вперше підняв у повітря «Мрію» чи за відповідальний політ сина? Не помилюся, якщо скажу, що мати Євгена — Валентина Миколаївна була категорично проти, щоб син йшов шляхом батька. Мовляв, з неї й одного льотчика-випробовувача досить. Старший Галуненко начебто і не заперечував. Та якою несподіванкою стала для батьків новина, що Євген самостійно записався до аероклубу, здійснив кілька стрибків з парашутом і заявив, що буде льотчиком. Що тут поробиш, мати лише зітхнула — батькові гени спрацювали.
Євген пригадує, як під час навчання на останньому курсі школи льотчиків-випробувачів батько навмисно влаштував її слухачам екскурсію на кладовище, де було багато могил загиблих льотчиків-випробовувачів, аби показати, чим інколи закінчуються випробовування і що за них часом доводиться платити найдорожчим — життям. Він зупинявся біля багатьох могил льотчиків-випробовувачів і розповідав слухачам, за яких обставин ті загинули і як можна було запобігти трагедії. За надгробками можна було простежити історію розвитку авіації, починаючи з 30-х років. Євген та його товариші були вражені тим, скільки батько знає про кожну авіакатастрофу. Цей жорсткий, але корисний урок Євген запам’ятав на все життя.
Олександр Васильович гордий досягненням сина в авіації: «Закінчив таке саме військове училище, що й я — чернігівське. Став льотчиком-винищувачем. На МіГ-29 літав. Після розпаду Союзу, всі військові залишилися не при ділі. Тоді на АНТК Євген узявся за транспортні перевезення. За два роки «долітався» до командира екіпажу. Мріяв стати випробувачем і готувався до цього. Закінчив школу випробувачів. Потім повернувся до Києва і займався випробовуваннями літаків Ан-38, Ан-74ТК-200, здійснив перші польоти на Ан-140 як другий пілот та на Ан-148 як командир екіпажу».
ДОВІДКА:
Літаки Ан-148 створило державне підприємство «Антонов» спільно із 214 підприємствами з 15 країн. За 10 років літак успішно пройшов випробування і у Середній Азії, і на півночі.
З 2009 року розпочалося постачання серійних літаків та їх комерційна експлуатація. Ан-148 здатен долати від 2 до 11 тисяч кілометрів зі швидкістю 850 кілометрів на годину. Літак дуже економічний і може перевозити до 80 пасажирів (залежно від моделі). Його ціна у каталозі становить 25—30 мільйонів доларів.
Літак Ан-148 став основою для створення цілого сімейства літаків пасажиромісткістю від 75 до 99 осіб, авіалайнерів для перевезення VIP-пасажирів, медичних літаків для роботи в умовах надзвичайних ситуацій.
