П’єса на 5 дій з прологом і епілогом
Дійові особи:
пуйлО – воно усім відоме хто;
падлюкашенкО – бульбанутий недофюрер, вірний друг пуйлА;
чепушиліН – призначений пуйлОм гауляйтер ніким не визнаної безбананової республіки лугандорії;
дон дироВ – продвинутий тіктокер, користувач смартфона;
тинуковиЧ – еферичний фетиш легітимності.
Пролог
Життєвий шлях пуйлО пройшло із чемоданохама – у чемоданопана. Раніше воно носило чемоданчік свого боса. Тепер його холопи виносять після нього чемонадчіки з екскрементами.
«ФСО (фекальна служба охорони) збирає після пуйлА його кал та мочу під час усіх його закордонних поїздок і в спеціальному чемоданчіку відправляє все це у москвУ.
Як пишуть європейські ЗМІ, все це робиться заради безпеки – аби ніхто не отримав інформації про хвороби пуйлА. Журналісти розповіли про щонайменше два такі випадки. У 2019 році – під час візиту до Аравії, і в 2017-му, коли пуйлО їздило до Махрона.
Місія зі збору фекалій покладена на спеціальних співробітників ФСО. Вони мають обережно поміщати екскременти у ємності, займатися їхнім перевезенням, і головне, пильнувати, аби ніхто нічого не дізнався».
Але «кляті журналюги» про все дізналися, розкривши найважливішу державну таємницю. Відтоді пуйлО вирішило нікуди не виїздити за поребрик, аби вберегти свої екскременти з держтаємницею, позаяк жартують «такая богатая страна, а лайна жалко»… Винятком залишився надійний сателіт еферіЇ – бульбостаН з вірним йому місцевим недофюрером падлюкашенкОм.
Але довіра не настільки безмежна, щоб навіть до нього в гості пуйлО наважився завітати без свого чемоданчіка. Головне, падлюкашенкО гарантував, що ніяких журналістів, активістів, блогерів і т. п. і близько біля сортиру не буде!
Дія 1.
Разом з пуйлОм і його свитою до бульбостаНу привезли запас однакових чорних чемоданчиків невизначеної кількості, позаяк такі дані є суворою держтаємницею.
Одночасно з’явилася інсайдерська інформація, що деякі з привезених чемоданчиків не для сортиру, а зовсім іншої конспіративної спрямованості.
Долари, золото, діаманти та інші коштовності знаходяться в якомусь із чемоданчиків. Про це дізнався тинуковиЧ, підслухавши розмову дон дироВа з чемпушиліНим.
– Дон, слушай, дон, хазяін нас может кінуть… Не знаєш, дон, он всьо прівєз, шо абесчал? – бідкається дон дироВ.
– Не знаю, брателла, шо от тебє наобещал. Нам много нада чемоданчіков. У нас же нечего своего нет – без его чемоданчіков нікакой жізні в лугандоре не будет… – надмінно говорить чепушиліН.
– Вот і я говорю – еті націоналісти, еті бандеровци меня так досталі, что прішлось бежать к вам… – несподівано підключається до розмови тинуковиЧ, намагаючись поводитися так, аби не помітили, що він їх підслуховував.
– А я вам сейчас раскажу откуда на меня готовілось нападеніє. Только карти с собой не взял, чтоби показать… – несподівано не ясно звідки виринає падлюкашенкО, який все це крадькома слухав.
– У меня есть карти – давай показивай, – тинуковиЧ дістає з кишені колоду засмальцьованих гральних карт, на які падлюкашенкО дивиться з непорозумінням.
Ніякову сцену розряджає поява пуйлА, при вигляді якого всі присутні персонажі підскакують з місця і стають згинаючись так, щоб не видаватися вищими за нього.
– Здраствуйтє таваріщі. Віжу всє здорови, весели, дружни – вот такіє мнє нужни! – пуйлО глузує зі своїх вірнопідданих, зверхньо поглядаючи на вищих зростом відгодованих лобуряків.
Дія 2.
Сценою метушиться кодло фесеошників. Всі шукають зниклий чемоданчік (ймовірно з держтаємницею). Долинають звуки, як розлючене пуйлО матюкається і люто тупотить ногами по підлозі: «Как же ви дапустілі?!!!».
Переляканий падлюкашенкО крадькома запитує в тинуковиЧа: «Шо случілась? Шо прапало?». Після його відповіді вже сам починає обурюватися.
«Ето ж какой пазор немислімий, гавно украсть… сейчас я все ісправлю, у меня его много, мнє нє жалко», – пихкаючи і крехаючи падлюкашенкО спорожнюється, заповнюючи по саме нікуди чемоданчік, який непомітно для пуйлА і фесеошників спіонерев тинуковиЧ.
Дія 3.
Радісний дон дироВ зі смартфоном веде стрім для Тіктоку. В іншій руці тримає чемоданчік вже звичного усім глядачам фасону. «Дон, ето снова смартфон, дон, і снова я с вамі, дон, а со мной і чемоданчік, дон, угадайте, щас, посмотрім, шо в ньом, дон…».
Несподівано з’являється чепушиліН. Чому явно не радий переляканий дон дироВ.
чепушиліН: «Анука возвраті мой чемоданчік!».
дон дироВ: «Нет, я не развратю мой чемоданчік!».
Після нетривалої словесної перепалки згадані персонажі переходять до активних дій. Вчепившись з різних боків у чемоданчік, кожен тягне його на себе. Досить швидко це перетягування закінчується розірванням чемоданчіка навпіл, внаслідок чого з нього вилітають, обляпуючи персонажів, відходи пуйлА, які є державною таємницею. Сопучи і фекаючи суперники розбігаються в різні боки. При цьому чепушиліН матом криє «велікую еферіЮ», а дон дироВ продовжує щось стрімити в Тіктоці.
Дія 4.
Перед довгим столом на дивані валяється пуйлО. Воно вже заспокоїлося після знахідки своєї цінної пропажі. Не підозрюючи про підміну падлюкашенкОм і тинуковиЧем вмісту пропалого чемоданчіка, який насправді роздерибанили в попередній Дії дон дироВ і чепушиліН.
Тепер зібравшись спочивати, пуйлО заходилося шукати інший чемоданчік із «кнопочкою», який він звично любить класти собі під голову. На вигляд чемоданчік із кнопочкою такий самий, як всі інші його чемоданчіки, призначені для зберігання держтаємниць. На те вона й конспірація, аби ніхто сторонній не знав, що де знаходиться. Але ж тепер морока знайти найважливіший чемоданчік із «кнопочкою»! Без якої пуйлО просто ніхто! Як власне, із нею. Цінність – у самій «кнопочці»!!!
Фесеошники переглядають усі однакові чемоданчіки. При цьому не звертають уваги на заповнені грошима й коштовностями. Де «кнопочка»?!!! Крадькома визираючи з-за рогу за всім цим обережно стежить тинуковиЧ. Він думав, що поцупив і відніс падлюкашенКу порожній чемоданчік. Чим далі тривають безрезультатні пошуки – тим більше його терзають сумніви, що саме чемоданчік із заповітною «кнопочкою» й було помилково віддано бульбанутому фюреру для виправлення ситуації з попередньою пропажою.
Дія 5.
В останньому з перевірених чемоданчіків фесеошники знайшли купу лайна. Подальший ретельний огляд виявив під ним заповітну «кнопочку», яка вже назавжди перестала працювати після такої обробки падлюкашенкОм.
Несподівано над цієї зграєю лунає чи то громовиця, чи то канонада. Простір заповнюється димом. Чується знайомий всім нам голос у супроводі впізнаваної мелодії:
Доброго вечора, ми з України!
Всі персонажі розбігаються. На сцені залишається лише пуйлО. Воно трясеться і сіпається, не знаючи, що робити. «Мнє в… в… отхожоє место срочно… чемоданчік надо…».
Епілог
Голос над сценою:
Та валяй так – це вже нічого не вирішує!
