Виступ письменника Сергія Мартинюка (Світогора Лелеко) на вшануванні 165 річниці перепоховання Великого Тараса в Києві. 22 травня 2026 року
Сьогодні, 22 травня, ми вшановуємо 165-ту річницю перепоховання Тараса Григоровича Шевченка — пророка українського народу, великого поета, художника, мислителя і борця за волю. Спілка офіцерів України виступила співорганізатором разом з Всеукраїнським об’єднанням “Просвіта” і долучилася до пам’ятних заходів біля пам’ятника Великому Тарасу.
Зокрема голова Спілки офіцерів України Олександр Сасько у своєму виступі підкреслив, що “Шевченкове слово й досі кличе нас до боротьби за правду, гідність і свободу. Його «Борітеся — поборете!» є живим закликом у серцях мільйонів українців, особливо тепер, коли наша держава веде війну за свою свободу і незалежність”.
Перший заступник голови СОУ Сергій Мартинюк нагадав присутнім, що “Нехай цей день нагадає кожному з нас про силу духу, незламну віру в краще майбутнє та незгасну любов до рідної землі. Вшановуючи Шевченка, ми шануємо себе, свою мову, історію і право бути вільними. Не маємо права програти. Не маємо права забути! Борітеся – поборете!”
У радянські часи цей день став символом українського спротиву. Щороку 22 травня люди приходили до пам’ятників Шевченку, попри переслідування, арешти й залякування. Особливо відомими стали акції 1967 та 1968 років у Києві, коли сотні людей відкрито виступили протирепресій, вимагаючи права вільно вшановувати Кобзаря. Влада боялася навіть квітів біля пам’ятника Шевченку. Але зупинити людей вже не змогла.
І з історії:
“1861 року відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу в квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві “Кременчук” перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – “Тарасову світлицю”, а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проектом В. Сичугова. У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник “Могила Т. Г. Шевченка”; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році. “22 травня 1861 року – день, коли Тарас Шевченко повернувся в Україну назавжди. Поховали на Чернечій горі – там, звідки видно “і лани широкополі, і Дніпро, і кручі”. Саме так, як він заповідав.
І заключний штришок від Сергія Мартинюка:
Моя Україна!
Будуй-муруй світ
у якому немає московита.
Не дай себе ошукати знову!
