ОСОБЛИВОСТІ ІРПІНСЬКОГО ЗАБУДОВНИЦЬКОГО ПЕРІОДУ

Суспільний прошарок, навіть явище сучасності – забудовники, що вже стало звичним для Ірпеня, пережило кульмінацію свого розвитку й наразі активно йде на спад. Проаналізуймо наслідки та спрогнозуймо реалії в післязабудовницьку епоху.

 ОСОБЛИВОСТІ ІРПІНСЬКОГО ЗАБУДОВНИЦЬКОГО ПЕРІОДУ

Бочки замість комунікацій

Нині вже минули часи споживацького буму й дикого забудовницького свавілля часів Бондаря – Скаржинського, коли замість підключення до міських комунікацій біля багатоквартирного будинку закопували цистерну з природнім газом, або бочку замість підведення каналізації. Продавши квартири, забудовник накивав п’ятами, а довірливі покупці залишалися наодинці зі своїми проблемами.

Проте наслідки такого «господарювання» доводиться вигрібати ще й досі. Причому, не тільки у переносному, а й у прямому значенні – наприклад, у вигляді фекалій посеред вулиці на Полтавській.

ОСОБЛИВОСТІ ІРПІНСЬКОГО ЗАБУДОВНИЦЬКОГО ПЕРІОДУ

Сучасні кріпаки і феодали

У нашу епоху мобільного зв’язку, інтернету та інших сучасних інформаційних технологій на прикладі стосунків влада – забудовник – покупець – інвестор ми маємо нагоду спостерігати середньовічний зразок феодально-васальних стосунків взаємозалежності.

Інвестори, які вже внесли певну частку за нове житло, до отримання документів на квартиру перетворюються на покірних безмовних кріпаків забудовника. Тільки деякі окремо взяті відчайдухи можуть щось йому перечити, вимагаючи виконання тих чи інших обіцянок-зобов’язань: ліфти, прибудинкові території, дитячі майданчики чи просто вчасне заселення в проінвестовані квартири. Більшість покупців-інвесторів відмовчуються, з васальною залежністю покладаючись на долю й прихильність сеньйора-забудовника. Адже той може просто розірвати договір з інвестором на його квартиру. Бувають і такі випадки. Так, рано чи пізно (цілком можливо, за рішенням суду) їм повернуть грошовий внесок у гривнях, які виплачувалися протягом кількох років. Але самі розумієте, наскільки за цей час ці гривні знеціняться.

Втім, у вік сучасних інформаційних технологій існують й непрямі – партизанські шляхи впливу кріпаків-інвесторів на феодалів-забудовників. Наприклад, дізнатися про його наступні об’єкти на етапі початку будівництва й залучення свіжих потенційних васалів-інвесторів. Потім, використовуючи «сарафанне радіо» – приватне спілкування чи дискусії під ніками-псевдонімами у соціальних мережах та форумах – розповісти про всі можливі проблеми, які їх чекатимуть у стосунках з цим забудовником.

У сеньйорів-забудовників аналогічні стосунки з місцевою владою. Вони у свою чергу перебувають майже у цілковитій залежності від міського голови та ради, які надають і підписують всілякі дозвільні документи, а потім ще й контролюють хід будівництва, керуючись принципом: своїм – усе, чужим – закон. Відтак забудовники мають кланятися та всіляко догоджати тим, кого народ, тобто ми з вами, на попередніх виборах обрали владою.

Зрозуміло, що на всіх «пряників», тобто ринку покупців нерухомості, не вистачає. Внаслідок чого одні забудовники опиняються в фаворі, а інші – в опалі самодержців містечкового масштабу. У забудовників також є форми впливу на своїх сеньйорів задля вирішення бізнесових справ. Наприклад, загравання з опозицією (на більше вони виявляються неспроможними). Або ж перенесення забудовницької діяльності на сусідні землі. У Приірпінні це особливо актуально, зважаючи на конфлікт мерів двох сусідніх міст Ірпеня та Бучі – Карплюка з Федоруком.

ОСОБЛИВОСТІ ІРПІНСЬКОГО ЗАБУДОВНИЦЬКОГО ПЕРІОДУ

Соціальна міна уповільненої дії

Оскільки вже чітко означився занепад ери забудовників (детальніше про це у публікації «РИНОК НЕРУХОМОСТІ В ОЧІКУВАННІ ОБВАЛУ ЦІН»), то проаналізуймо можливі наслідки та шляхи виходу й ліквідації перекосів, ними заподіяних.

Відомо, аби лідирувати у якійсь сфері діяльності, потрібно бути або першим, або кращим у цій справі. Нинішні, а тим більше забудовники майбутнього – вже далеко не перші й навіть теоретично не стануть такими. Тож потрібно стати кращими. Причому, кращими не для своїх покупців-інвесторів, а саме для Громади.

Власне, люди з категорії інвесторів органічно переходять в категорію членів територіальної Громади, неначе кріпаки, що отримали вольну, яка зараз має назву акту на право власності житлом. Сплативши сповна і навіть часто-густо переплативши за нове житло, вони стають незалежними від вже колишнього власника будівництва, і починають активно цікавитися питаннями кульгаючої на обидві ноги інфраструктури.

Основна проблема, можна сказати соціальна міна уповільненої дії, яку мер-мінер та його оточення заклали під Ірпінь – це дитячі садочки і школи. Точніше – їхня відсутність в належній кількості на душу швидкозростаючого населення. А ще знищення лісів, забудова заплави Ірпінь-річки, перевантажені комунікації, завузькі дороги, неякісні ремонти, відсутність біля багатьох новобудов належних паркомісць і можливості облаштувати дитячі й спортивні майданчики та багато чого іншого. Все це загалом утворює таку величезну «бочку з фекаліями» під усім Ірпенем.

ОСОБЛИВОСТІ ІРПІНСЬКОГО ЗАБУДОВНИЦЬКОГО ПЕРІОДУ

З кого 4%, а з кого всі 10% пайової участі

Зрозуміло, що нинішня влада вже не спроможна вирішити означений комплекс проблем. Відповідно їхнє вирішення покладається на владу майбутнього. Головне у цьому плані – бажання вирішити проблему. Але одного його буде замало. Дуже важливо знайти чималі фінансові ресурси – а це сотні мільйонів гривень.

За бажання їх також можна знайти. Тим більше, що вони фактично лежать на поверхні. Маю на увазі кошти за пайову участь від 4 до 10 відсотків оціночної вартості будівництва, які згідно чинного законодавства мають перераховуватися живими грішми до міського бюджету. Мало хто з нинішніх забудовників реально це робив, оскільки влада має шкідливу для Громади звичку зараховувати пайову участь певними виконаними роботами. Як правило, це заміна комунікацій та ремонт доріг, необхідних для нормального функціонування самих новобудов.

Ясна річ, що таке зарахування не звільняє від реальної сплати пайової участі, збором якої й має зайнятися майбутня влада, можливо, навіть разом з правоохоронними органами.

У цій справі важливий диференційований, об’єктивний підхід. Забудовники, які створили у певних мікрорайонах найбільшу густину населення, отримавши найбільший фінансовий зиск від продажу квартир, при цьому занедбавши соціальну інфраструктуру, сплачуватимуть по-максимуму – 10 відсотків. Не зможуть – непродані квартири підуть з молотка, виручені кошти – до міського бюджету.

Якісь забудовники отримали землю на дурняк, використовуючи наближеність чи свою присутність у нинішній поки що владі, а інші викуповували землю під будівництво за комерційною ціною. Це також треба враховувати при визначенні процентної ставки пайової участі.

Хтось вигнав багатоповерхові «свічки» на місці приватного сектору – з відповідним обмеженням інсоляції та навантаженням на міські комунікації, а хтось на місці викуплених старих будинків збудував двоповерхові таунхауси. Ясна річ – це також дві суттєві різниці при визначенні відсотка пайової участі.

Словом, є шляхи та засоби «соціального розмінування» Ірпеня. Головне – бажання це зробити.

Олександр НАКАЗНЕНКО

Arrow
Arrow
PlayPause
prodam
Slider
ДОЛУЧАЙТЕСЯ ДО НАШОЇ СПІЛЬНОТИ У FACEBOOK

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *