Останніми роками швидке зростання населення Ірпеня й регіону дедалі частіше проявляється у транспортному перевантаженні вулиць, годинних заторах та інших ускладнень логістики Приірпіння. Природно виникають різні думки й пропозиції, як краще розвантажити автомобільні магістралі, перенаправити транспортні потоки, аби стало менше заторів та легше й швидше пересуватися містом.
З цього приводу пропонуємо свої ідеї стосовно вирішення транспортних проблем Ірпеня й Приірпіння в цілому. А саме – задум прокласти автодороги через промзони СМУ і БКЗ, які з’єднають ці райони Ірпеня завдяки естакаді над залізницею за 70-100 метрів південніше від залізничного мосту через річку Бучанку.
Давно у мріях-планах-намірах автомобілістів Ірпеня естакада над залізницею (така, як над коліями між Бучею та Ворзелем). Вона розвантажить, або взагалі замінить нинішній залізничний переїзд між вулицями Котляревського та Донцова (раніше – Тургенівська). Але через прилеглу забудову фактично не має можливості її розмістити над нинішнім переїздом. Натомість це можливо зробити трохи далі в напрямку Бучі перед залізничним мостом через Бучанку. Така естакада органічно з’єднає масиви СМУ та БКЗ, розташовані по різні боки залізниці.
Важливо, що для реалізації такого проекту можна (й потрібно) залучати кошти обласного та державного бюджету, оскільки для Ірпінського бюджету реалізація такого проекту видається непомірним навантаженням.
З цього приводу доречно провести історичний екскурс, як вирішувалися транспортні питання в Ірпені раніше, у 1980-х роках минулого століття.
Про це кореспондентам “Зоря Приірпіння” розповів відомий громадський діяч, старожил Приірпіння Василь Серафимович Пікулик.
– У 1988 році на чолі Ірпінського міському тодішньої керівної компартії поставили Сан Санича Андріяку. До цього він в області завідував будівництвом. Маючи відповідний фах, завдяки його зусиллям в Ірпені проклали об’їздну автодорогу під залізничним мостом, зараз це вулиця Підгірна. На той час там була накатана грунтова дорога з ямами й вибоїнами. Але вже тоді назріло питання з’єднати дві частини Ірпеня по різні боки залізниці транспортним сполучення поза переїздом. Для розуміння скажу, що за радянських часів виділити кошти навіть на таке необхідне будівництво з місцевого бюджету було не просто. Кожна бюджетна копійка узгоджувалася з областю й Києвом. Завдяки фаховим умінням Андріяки це питання все ж таки вирішили. До справи були залучені місцеві будівельні підприємства, які своїм ресурсом завезли щебінь, засипали ями перед прокладанням твердого покриття. Й мінімальними бюджетними витратами у 1988 році під Ірпінським мостом проклали автодорожнє сполучення. З певними обмеженнями щодо висотності проїзду, але збудовано по-максимуму, що можна було зробити в тому місці.
– Василю Серафимовичу, коли і як було зведено естакадну автомагістраль над залізничною колією, що між Бучею і Ворзелем?
– Її відкрили десь у 1985 році. Ще до Чорнобильської аварії. Ту естакаду споруджували вже за рахунок державного бюджету, хоч вона й знаходиться на території нашого Приірпіння. Тоді існував такий адміністративний устрій – місто Ірпінь та підпорядковані йому селища, серед яких на той час Буча і Ворзель. Але це була дорога (з цієї естакадою) державного значення. Для розвантаження транспортних потоків вона з’єднувала Житомирську та Ковельську траси (через Дмитрівку). Тож ту естакаду збудували державним коштом без місцевого бюджету.
Ось такі цікаві деталі з історії дорожнього будівництва Приірпіння гадаємо будуть корисними в контексті обговорення означеної пропозиції спорудження доріг та естакади через залізницю, яка має на меті з’єднати райони Ірпеня БКЗ та СМУ, розвантаживши чимало транспортних потоків та вирішивши одвічну проблему заторів на Ірпінському наземному залізничному переїзді.
Запрошуємо до обговорення означеної теми, автомобілістів, фахівців з містобудування, усіх різновидів влади та опозиції, а також небайдужих представників громадськості.
