Надія Філімонова-Скрипка родом з Микулич. Закінчила Київський Національний лінгвістичний університет факультет іспанської філології. (Навчання й отримані знання тепер дають можливість знаходити партнерів та активно співпрацювати з Іспанією).
У 2009 році після одруження переїхала жити в Ірпінь. Багатодітна мама, наразі виховує трьох дітей. У 2015 році створила Громадський центр, який називає ще однією своєю дитиною.
Надія Філімонова-Скрипка – Голова благодійної організації “Фундація Добрих Справ”. Також входить до дуже багатьох об’єднань різних громадських організацій, з якими укладені меморандуми про співпрацю. Основні напрямки діяльності допомога переселенцям, благодійність, жіночий напрямок.
Про все це Надія Філімонова-Скрипка розповіла в інтерв’ю з кореспондентами “Зоря Приірпіння”, яке пропонуємо до уваги читацького загалу.
– Пані Надіє, розкажіть, будь ласка, з чого розпочиналося діяльність Вашого Громадського центру?
– 10 грудня відзначається Міжнародний день прав людини. Цього дня 2015 року ми відкрили Громадський центр по роботі з внутрішньо переміщеними особами в місті Ірпінь за підтримки УВКБ ООН, агентства у справах біженців та ІРМ. Це був такий простір в районі СМУ в підвальному комунальному приміщенні двоповерхового будинку на початку вулиці Покровської, навпроти парку. Приміщення було зовсім занедбане, але агентство у справах біженців виділило кошти на його облаштування. Ми зробили гарний ремонт і це був простір для переселенців, куди приходили люди зі своїми потребами, зі своїми ідеями. Зі своєї сторони ми намагались робити все можливе, щоб задовольнити їхні потреби.
Переселенці з сусідніх вулиць знайомилися в Ірпені
Фактично, ми надали майданчик для того, щоб люди могли реалізуватися. Хтось мав лідерський якості. Хтось захотів проводити якусь групу, свій майстер-клас. Ми їм могли одразу запропонувати і приміщення, і людей. Багато приходило переселенців. Там вони знайомилися одне з одним. Це зазвичай дуже емоційні і теплі зустрічі, коли земляки зустрічаються в одному місті. Часто бувало таке, що вони жили в одному місті, наприклад на Донеччині, на сусідніх вулицях. Але одне одного не знали, а в Ірпені, у громадському центрі, вони познайомилися як сусіди. Такі випадки часто траплялися, і це дуже емоційно й зворушливо.
– Яка зараз ситуація у старому приміщенні? Як опинився Громадський центр на вул. Центральній?
– Навесні 2022 року будинок на вул. Покровська, 2 зазнав значних пошкоджень. Він не підлягає відбудові.
Оскільки ми працюємо з людьми, то багато міжнародних організацій приїжджало, дивились обстановку, ситуацію в місті. Вони заходили до нас, дивилися те пошкоджене приміщення і всі сходилися на думці, що не можуть підтримувати наш центр у цьому приміщенні, оскільки там була загроза для людей.
Тому ми деякий час, мабуть з півроку, у 2022-му, ми працювали без якоїсь локації. Отримували матеріальну допомогу й одразу волонтери розвозили її.
Потім нам вдалося домовитися із власниками цього приміщення по вулиці Центральній. Ми змогли залучити грантові кошти, зробити ремонт. Так ми сюди офіційно переїхали. Тут продовжуємо свою діяльність. У новому приміщенні, отримали, так би мовити, друге дихання. За цей час до нас долучилося дуже багато нових людей, які приїхали з територій, де зараз ведуться активні бойові дії. Крім того, й ті люди, які приходили до нас раніше, також лишилися і продовжують з нами бути.
З 2022 року наша аудиторія розширилася місцевими жителями – ірпінчанами, які втратили житло. Вони також згідно з чинним законодавством вважаються ВПО. Їхні документи внутрішньо переміщених осіб нічим не відрізняються від переселенців із Донецької чи Луганської області. Але ми ж розуміємо, що у всіх переселенців потреби різні й підходи до них також. Місцеві все знають, де що знаходиться. Приїжджих же треба, образно кажучи, за ручку поводити, показати де що знаходиться – школи, садоки, соцзабез і т. ін.
Для більшості переселенців Ірпінь – кінцева точка
– Якось змінилася діяльність Громадського центру після повномасштабного вторгнення?
– Зараз наша діяльність розширилися за рахунок того, що зараз багато гуманітарної допомоги відправляємо ще й у прифронтові зони. Раніше в нас такого не було, бо просто не мали що відправляти.
Наразі в нас уже є налагоджені контакти із різними прихистками, куди людей евакуйовують із зон бойових дій. Оці перші прихисточки біля прифронтової території. Свого роду перевалочний пункт. То ми їм дуже допомагаємо. У Харківській області, в Миколаївській, в Запорізькій – у нас кругом є контакти з такими прихистками, ми туди допомагаємо, відправляємо допомогу.
Люди там певний час знаходяться, а потім уже визначаються і вирішують куди їхати далі. В Ірпені для більшості переселенців це вже стабільна така кінцева точка. Лише приблизно відсотків 20 розглядають наш Ірпінь як транзитний пункт. Насамперед це ті, хто вирішили їхати за кордон.
Плюс, звичайно, допомога військовим, яка посильна волонтерам. Найпотужніше, що ми можемо зробити, це відкрити збір на автомобіль для виконання бойових завдань і купити якесь авто. Окрім того, по кілька разів на тиждень ми відправляємо військовим посилки з речами, які їм необхідні в побуті. Мівіна, грілки, зараз окопні свічки підуть, балаклави, теплий одяг, енергетичні батончики, маскувальні сітки… Тобто все, на що вони нам дають запити, все, що їм потрібно. Мінімум три-чотири відправлення на тиждень робимо військовим.
Волонтерки плетуть маскувальні сітки для своїх рідних на фронті
– Знаємо, що опікуєтесь не лише однією локацією – Громадським центром.
– Так, допомагаємо і локаціям, де плетуть маскувальні сітки. Ось нещодавно відкрилася додаткова локація у модульному містечку. Там облаштували одну кімнату загального користування, яку виділили і частину волонтерів перевели туди. Варто зазначити, що от саме там об’єдналась така група волонтерів – це жінки, які самі є переселенками. Переїхали в Ірпінь і так себе реалізовують, бо вони хочуть бути корисними фронту. А взагалі, якщо взяти всіх волонтерок, які плетуть сітки, то це близько 50 жінок.
Просто хтось приходить кожного дня, хтось двічі, а хтось раз на тиждень. Кожна з волонтерок має у родині чи то сина, чи то чоловіка, чи то племінника, чи то зятя – хтось із рідні на фронті.
Тому в першу чергу це плетуться сітки, задовольняючи потреби їхніх рідних. Звісно також приймають й виконують запити й від інших військових.
Зараз отримуємо допомогу завдяки насамперед особистим зв’язкам
– Звідки надходить гуманітарна допомога, яку потім розподіляє “Фундація Добрих Справ”?
– Зараз уже ж її набагато менше і це можна прослідити на прикладі будь-якої організації. Ви почуєте те саме: скорочення фінансування у грантах, зменшення гуманітарної допомоги з-за кордону. Зараз кожна організація вам скаже про одну і ту саму біль, тому що війна дуже довго триває. Всі сильно потомилися.
У людей уже немає сил, ресурсів, натхнення так масштабно допомагати, як на початку повномасштабного вторгнення. Але завдяки отаким особистим стосункам, друзям з-за закордону ми періодично все ж таки отримуємо допомогу.
Наприклад, ми з 2017-го року співпрацюємо із організацією з Валенсії “Хунтос пор ла віда”, вони беруть наших діток на канікули в іспанські сім’ї. Окрім цього вони стараються нам періодично відправляти фури з гуманітарною допомогою. У нас так само є партнери й друзі також у Німеччині – це організація “Інтерхелп”. Вона більше медичного та пожежного спрямування. Це їхня специфіка, вони працюють там зі своїми пожежними службами.
Це та організація, що нам в Ірпінь передавали дуже якісні карети швидкої допомоги. Цього року передали дві фури із пожежним обладнанням. Ми його через партнерську організацію в м. Дрогобичі одразу розподілили пожежникам по Харківській, Запорізькій, Миколаївській областях. Тоді, на початку року, це було дуже актуально. Адже вороги травлять наших військових. Не тільки стріляють, а ще часто застосовують і хімічну зброю, випускають різні гази. Тому захисникам дуже треба такі сучасні фільтри, маски, саме такі класні, як от нам з Німеччини присилали. Вони дуже круті. У нас в Україні таких і нема, вони дуже якісні. Рятують життя і здоров’я наших захисників від хімічних атак.
Діти з модульного містечка у нас хоч набігаються в приміщенні
– Які ще активні напрямки діяльності Вашої організації?
– Насамперед назвала дві постійні організації, які надають допомогу. Але постійно намагаємося знайомитися з кимось новим. Більше розповідати про свою діяльність. У нас є напрямок роботи з дітьми. Наприклад, нещодавно з Нідерландів присилали нашим діткам подаруночки, які назбирала одна зі шкіл Країни Тюльпанів. Для них це благодійність, а для нас така – суттєва підтримка. Зазвичай українці, які виїхали за кордон з початку повномасштабки, невеличкими партіями пересилають допомогу. Вони якось там організовуються, знаходять чи збирають цю допомогу, а потім домовляються з перевізниками про доставку. На жаль, перевізник не може взяти більше чотирьох-п’яти ящиків.
Тобто це невеликі обсяги, але так вони локально підтримують нас протягом року – на різні свята, на різні заходи дуже вагома нам підтримка. Багато дітей приходять до нас й отримують цю допомогу.
Зараз у нас основний напрямок – це діти з модульного містечка. Вони вже живуть там чотири роки. Модульне містечко для дітей дуже маленьке. Кімнатки в них малесенькі. Вони там живуть в затиснених умовах. Коли ці діти до нас приходять, то перше, що вони роблять 15-20 хвилин – просто бігають. Ми відкриваємо двері і вони просто гасають туди-сюди. Ми їм не чіпаємо, не робимо зауваження, дозволяємо набігатися. Розуміючи, що їм не вистачає простору. От вони набігались через 15-20 хвилин, червоні такі всі. Тоді їх вже можна всадити і щось робити. Зазвичай це групки по 25-35 дітей, залежно від того, який захід.
На літні й зимові канікули відправляємо дітей в іспанські сім’ї
Для цих діток ми робимо денний табір під час канікул. Скоро осінні канікули. Вони в тих своїх тісних кімнатках просто за тиждень на стіни полізуть. Ми їх запрошуємо і вони вдень тут з нами проводять час. Організовуємо різні майстер-класи, фільми, смаколики і т. ін. Словом, під час осінніх та весняних канікул організовуємо тиждень дозвілля. На зимові та літні канікули відправляємо діток в іспанські сім’ї. Взимку вони їдуть на місяць, а влітку на три місяці. Така програма працює з часів аварії в Чорнобилі.
Це організація “Хунтос пор ла віда”, що працювала довго в Ірпені із організацією “Разом за життя”, яку очолює Тетяни Дубенчак. Ми з ними познайомилися коли почалися військові дії на Сході і досі продовжуємо працювати. Наразі регулярно відправляємо діток на канікули та отримуємо допомогу. Чимало ірпінських дітей побували й продовжують їздити до Іспанії. Коли приїжджають іспанці, то вони кажуть, що в Ірпені йти по вулиці, розмовляти іспанською мовою, треба обережно, бо тебе тут всі можуть зрозуміти. Одна поїздка – це мінімум 50 діток, а з 1986-го, майже 40 років. Уявіть собі, яка кількість дітей з Ірпеня за цей час побувала в Іспанії. Діти, які спочатку їздили, вже повиростали, стали дорослі.
Я сама, наприклад, із тих дітей, що свого часу за програмою Діти Чорнобиля їздила в Іспанію. Щоправда, не з цією організацією, а з іншою. Та в будь-якому разі це мало позитивний вплив на мій розвиток, світогляд, кругозір. Тому я так переймаюсь цією програмою. Коли бачу якусь родину, яка потребує допомоги, то в мене одразу така думка, що треба дитину відправити в Іспанію. За кордоном все одно, інший менталітет, інша країна, інші умови життя, дитина потрапляє в інший світ. Вона вже з дитинства може собі намалювати картинку, до чого прагнути.
Бо коли вдома в неблагополучних умовах живеш, то важко в своїй уяві розвивати щось гарне, красиве і якісніше. Такі поїздки показують дитині, що є краще життя і в тебе є шанси до нього йти, якщо будеш прагнути.
– Пані Надіє, яку роль відіграла місцева влада у становленні та діяльності Фундації Добрих Справ?
– Ми відкрили Громадський центр у 2015 році. Коли у 2014 році розпочалася АТО, то до нашого міста масово почали з’їжджатися люди з Луганської, Донецької областей і з Криму. Їх тут ставало дедалі більше, але наша країна була не готова до цього. Ніхто не знав, що з цими людьми робити.
Психологічні тренінги спочатку проводили в актовій залі міськради
Просто люди приходили в міську раду, їх, як то кажуть, брали на олівець. Від руки записували прізвище, ім’я по-батькові. Складали списки, але не знали, що робити з ними далі. Мені сказали, що є така організація, яка фінансує психолога і обід для учасників. Психологічний тренінг на тему: «Позитивне мислення в кризові часи». Мені запропонували зібрати переселенців і провести їм такий психологічний тренінг. Я, недовго думаючи, пішла в міську раду, кажу: “Дайте мені список переселенців, щоб ми організували для їх таку зустріч. Там безкоштовний обід буде”, кажу, ну те-се. Так вони мені цей список і дали від руки написаний.
У той час наш готель “Ірпінь” повністю заселили переселенцями. Пішла туди, у кожні двері стукала, давала таку листівочку: “Запрошую вас на тренінг, який буде проходити в міській раді”. Отак у 2014-му році ми зібрали перший тренінг, близько 50 людей прийшло в актову залу міськради. Його провела прекрасна психологиня. Вона й по сьогодні вже 10 років з нами працює. Дуже фахова спеціалістка від організації “Адра”, чарівна жінка Раїса Степанівна Кузьменко. Вона вміє зацікавити й підбадьорити людей. Проводила тренінги щотижня. З часом я майже нікого не запрошувала, оскільки запрацювало “сарафанне радіо”. Щоразу з’являлися нові люди. Що є найкращим свідченням того, яка це важлива й потрібна справа.
До Ірпеня приїхало найбільше переселенців серед усіх міст Київщини
Далі ми вже не могли щотижня збиратися в актовій залі в міськраді. Виникла необхідність кудись переміщатися. Проводили зустрічі і в музеї, і в бібліотеці, і в парку, і в кафе, по всьому місту. Про нашу діяльність вже добре знали.
Мені подзвонили з Києва і сказали, що агентство в справах біженців повинне реалізувати пілотний проект відкриття Громадського Центру. Якщо в Ірпені цей пілотний проект буде успішним, тоді ми його будемо масштабувати по всіх містах України, де масово проживають переселенці. У нашому ж в Ірпені тоді було найбільше переселенців у Київській області, не враховуючи Київ. І вони нам запропонували таки от взяти участь у цьому проекті.
У мене сумніву не було відносно необхідності взяти участь у тому проекті. Розуміла, що нам треба якесь стале місце, де ми зможемо зустрічатися, продовжувати зустрічі.
Якраз тоді нам запропонували: готові фінансувати ремонт, знайдіть приміщення. Уклали тристоронній договір, міська рада, наша організація та агентство у справах біженців. Міська рада дала приміщення. Агентство у справах біженців дало кошти на ремонт, який ми зробили у підвальному приміщенні по вулиці Покровській.
Це дало нам чималий поштовх для розвитку. Почали відкриватися додаткові напрямки, приходити діти. Ми облаштували дитячу кімнату. Знайшли волонтерку Ірину, яка щосуботи приїжджала проводити дитячий клуб. Ми там з дітьми проводили кулінарні майстер-класи. Готували з ними різну їжу, навчали їх готувати. Потім цю їжу діти вони разом їли і їм це дуже подобається.
Діти виростаючи приходять до нас на майстер-класи для підлітків
Зараз ми також продовжуємо цю практику. Єдине, що не так часто, не кожного тижня, але ось, наприклад, під час табору на канікулах ми обов’язково кілька кулінарних майстер-класів у програму вставимо.
Діти, які приходили до нас у перші роки діяльності, вже повиростали, стали підлітками. У нас є кілька дівчаток, які тоді ще тоді ходили на дитячі майстер-класи, а цього року вони до нас прийшли на освітній проект для дівчат-підлітків Girl Power, на якому ми їх навчали фінансовій грамотності, юридичним питанням, жіноче здоров’я від гінеколога і всякі такі цікаві теми потрібні. Дуже тішить і радує, що колишні вихованці дитячої кімнати прийшли до нас і в підлітковому віці. Це так мило. Власне, їх привезли зі Сходу України ще в 4-річному віці. Тож в Ірпені пройшло вже все їхнє свідоме життя.
Дуже важливий індивідуальний підхід до кожної людини
За команду волонтерів скажу, що левова частина їх – це самі переселенці. Також є місцеві люди, ірпінчани, які за покликом серця приходять і волонтерять.
Стараємося щодня бути відкритими. Дуже важливо, хочу зазначити, що наша діяльність людиноцентрична, тобто направлена на людину. Для нас людина – це центр всього, найголовніша наша мета. Коли до нас приходить людина, то вся наша діяльність спрямована не неї, на її потреби. З’ясовуємо їх і намагаємося робити все можливе, щоб ці потреби задовольнити.
Коли не маємо власного ресурсу, а частіше ми його не маємо, бо ми волонтерська організація, то шукаємо по підприємцях, по інших організаціях. У кожної ж людини свої потреби. Ви ж розумієте, що кожен індивідуальний. Комусь, треба на ліки допомогти, а комусь крісла не вистачає у квартирі. Тому все дуже індивідуально.
Також у нас є грантова діяльність, але вона мені подобається менше. У грантах завжди є чітко визначений проєкт і рамки, за які не можна виходити. Наприклад, як освітній курс для дівчат-підлітків Girl Power – сила дівчини, про який я вже згадувала. Є конкретні критерії: вік, категорії учасниць — ВПО, діти військових, багатодітних родин. Проєкт триває певний період, має шість занять — усе строго за графіком.
Але трапляються ситуації, коли є чудова дівчинка, якій цей курс просто необхідний. Вона дуже хоче взяти участь, але не підпадає під жодну з категорій: місцева, не ВПО, формально родина благополучна, хоча насправді там непросто. І ми не можемо її залучити, бо грантові умови цього не дозволяють. Це прикро.
Саме тому така діяльність мені ближча менше. Я завжди налаштовую себе й команду волонтерів на головне: у центрі всього — людина. Зайшла людина — все, поки не допомогли їй з ніг до голови, ні на що інше не відволікаємося. Людина — найважливіша.
І тому так цінно, коли є фінансування, яке можна спрямувати на конкретну потребу — тоді ми можемо швидко реагувати й справді допомагати тим, кому це потрібно тут і зараз.
– З цього таке випливає наступне запитання. Які умови потрібні, щоб таким організаціям, як Фундація Добрих Справ, було легше працювати?
– Реально класно було б мати бюджет, який можна використовувати на індивідуальні потреби кожної людини. А не діяти за визначений шаблоном. У 2022 році була купа грантів, які брали різні організації. Наприклад, закуповувалися на якусь суму продуктові набори для певної кількості людей. Усім однаково. Але ж в однієї людини пріоритет їжа, в іншої житло, а когось лікування. Комусь краще було б замість продуктового пайка оплатити аналізи, які також коштують чимало. Ці ж кошти можна замість продуктового набору перерахувати медичній установі за проведений аналіз здоров’я людини. Наскільки було б більше користі за такого підходу, а не просто роздати всім однакові пайки і відзвітуватися за роботу.
Наша оплата – моральне задоволення від допомоги людям
Не знаю, як зробити це на офіційному рівні, але потрібно якось вирішувати дане питання. У нас вже вироблена методика, до кого з яким питанням краще звертатися. Така-то організація більш охоче допомагає військовим, інша – дітям, до когось краще звернутися по ліки, до когось по їжу, до когось по якесь обладнання.
Коли бачу результат своєї роботи, який проявляється через те, що людині стало краще, це і є тим паливом, яке мене живить, живить і надихає на подальшу діяльність. Звичайно, тільки так.
У мене немає оплачуваної посади. На жаль, ще не вийшли на той рівень, щоб наші волонтери отримували якісь заробітні плати, хоча це наша мрія і мета. Я вірю, що все ж таки ми якось вийдемо на цей рівень. Але поки що так, проте внутрішнє задоволення, моральне задоволення від того, що ти комусь робиш благо, воно перевершує й надає наснагу для нашої діяльності вже 10 років.
Девіз на наше десятиліття ми вже сформували і скоро почнемо популяризувати. Певно, ви перші його запустите в інформаційний простір:
«10 років добрих справ з любов’ю до людей!».
Фундація Добрих Справ.
Посилання на особисту сторінку Надії Філімонової-Скрипки у фейсбук: https://www.facebook.com/nadia.filimonovaskripka
