У Всесвітній день свободи друку, 3 травня, у приміщенні Національної Спілки журналістів України відбувся круглий стіл: «Розстріляна свобода слова. Журналісти – цілі російського воєнного наступу».
Розпочався круглий стіл із відеозвернення голови НСЖУ Сергія Томіленка, який наразі перебуває в представництві ООН.
Модераторка заходу, перша секретар НСЖУ Ліна Кущ, у своєму виступі зазначила, що «Найкращий спосіб протистояти російській пропаганді – це розвивати власні медіа». Не давати ворогам створювати іншу «реальність», Також новою місією журналістів стало документування воєнних злочинів окупантів.
Рашисти навмисно цілять у наліпку «PRESS».
З початку широкомасштабного вторгнення загинуло 57 українських та іноземних журналістів. Військовий журналіст з «Апостроф TV» Михайло Шарков розповів про безліч правил, які допомагають вберегти життя журналістам в місцях ведення бойових дій. Адже нині журналіст на передовій – це «ласий шматочок» для ворожих військових, які замість того, аби не стріляти в працівників ЗМІ (як це часто робилося раніше в інших «гарячих точках» планети) – навпаки свідомого намагаються вбивати українських журналістів. Тільки-но отримали навіть інформацію, що десь неподалік працюють українські медійники, то завдають враження з наявних видів зброї. Тому іноді на передовій навіть краще зняти наліпку «PRESS».
Найважливіша подія в Україні – війна, тому медійники йдуть на фронт
Тему безпеки журналістів на фронті продовжив фотокореспондент інтернет-видання «Телеграф» Ян Доброносов. Іноді доводиться вдягати військову форму, іноді поліцейського, в інших випадках – з надписом «преса». Але це необхідно, оскільки журналіст на війні – це зброя! Стосовно об’єктивності на війні Ян Доброносов роботу воєнного журналіста порівняв із футбольним коментатором, який «може бути не об’єктивним у двох випадках: перший, це коли поганий коментатор, другий – коли грають наші з не нашими. Так от зараз така ситуація: наші б’ються з не нашими. Вони зі своєї зброї під назвою «ЗМІ» стріляють по повній програмі». Тому потрібно їм відповідати належним чином.
Можна абстрагуватися від того, що журналісти на фронті (суто військовому та загалом інформаційному) так само захищають Україну разом із ЗСУ виборюючи перемогу. Кажучи прозаїчно, працівники ЗМІ заробляють на хліб, висвітлюючи найважливіші події суспільного життя. Наразі в Україні найважливіша подія – це війна. Тож Ян Доброносов із парламентського фотокореспондента перекваліфікувався на військового. Якщо в інших країнах у журналістів є вибір, які події їм висвітлювати, то в українських медівників фактично такого вибору не має. Але з іншого боку Ян Доброносов вбачає у цьому позитив. Позаяк ми нині живемо в період доленосних вікових змін, перебуваючи в епіцентрі подій на боці Правди.
Окупанти шукали активістів і журналістів за списками, заздалегідь складеними зрадниками
Журналістка «Зорі Приірпіння» Юлія Полянська, яка пережила весь період окупації у Ворзелі (Бучанська ТГ), розповіла про жахи того періоду. Журналісти й громадські активісти, що залишилися в окупованій Бучі, опинилися у великій небезпеці. Тероборонівців, журналістів і активістів окупанти відшукували за заздалегідь складеними списками. Тому в Бучі загинув наш колега Зореслав Замойський. Також були закатовані на вулиці Яблунській теорборонівці, які першими вступили у бій з окупантами. Юлія Полянська закликала максимально чесно і прозоро надавати інформацію міжнародній спільноті. Насамперед, стосовно журналістів і активістів, які працювали у місті Буча. «Дійсно, росіяни нас шукали», – підкреслила Юлія Полянська, якій пощастило уникнути потрапляння в пащі окупантів.
Мер залишив Маріуполь, натомість там працювали і гинули журналісти
Журналістка з Маріуполя Наталія Дєдова розповіла про жахи пережиті нею під час бомбардування та окупації Маріуполя, коли вона втратила свого чоловіка (журналіста-оператора місцевого телеканалу).
Також Наталія Дєдова розповіла про неналежну підготовку з боку міської влади до військового вторгнення і бомбардувань. Не були підготовлені бомбосховища.
У Маріуполі була складна ситуація. Але мер заспокоював місцевих жителів, перебуваючи у Запоріжжі. Натомість журналісти, як і військові, поліцейські та волонтери, продовжували свою роботу, незважаючи на обстріли, бомбардування й наступну окупацію міста.
Крізь сльози Наталія Дєдова розповіла, як прилітали снаряди в її помешкання, які вбили її чоловіка Віктора Дєдова, з яким вона прожила разом 22 роки…
Перша секретар НСЖУ Ліна Кущ вручила Наталії Дєдовій пам’ятну статуетку від Асоціації медіа. Такі знаки на вшанування пам’яті полеглих вручали всім родичам загиблих журналістів.
Диски із фото – найбільша цінність після життя людей
Інший мешканець оточеного Маріуполя, громадський журналіст Євген Сосновський, розповів, як йому вдалося вижити, виїхати і вберегти важливий документальний архів злочинів рашистів.
Із 2014 року Євген Сосновський знімав усе, що відбувалося в Маріуполі. У тім числі надаючи знімки для Всеукраїнських видань. Особливо небезпечно було знімати початок масштабного вторгнення 2022 року, коли росіяни з особливою жорстокістю знищували його місто, зруйнувавши також і житло Євгена Сосновського.
Завдяки його знімкам життя оточеного й знищуваного Маріуполя побачив весь світ. Зокрема, щоденник восьмирічного хлопчика Єгора Кравцова. Його Євген Сосновський опублікував одразу, коли з’явилася така нагода після виїзду на підконтрольну Україні територію. Ця дитина кількома рядками з помилками і зі своїми малюнками змогла розповісти про жахи війни більше, ніж деякі товсті книги.
