Ще Петро I казав: «Тюрьма есть ремесло окоянное и для скорбного дела сего истребны люди добрые и веселые». Про будні працівників пенітенціарних закладів та життя-буття засуджених розповідає начальник Бучанської виправної колонії (БВК-85) підполковник внутрішньої служби Євген ДОМБРОВСЬКИЙ.
– Пане Євгене, які відмінності між колонією і слідчим ізолятором (СІЗО)?
–У СІЗО знаходяться ті, хто перебуває під слідством і під судом. Там основний упор робиться на ізоляцію спецконтингенту, щоб уникнути впливу на розслідування. А в колонію вже етапуються ті, хто за вироком суду відбуває покарання. У колонії пріоритетним напрямком в роботі вважається працевлаштування засуджених на своєму виробництві і їх використання у суспільно-корисній праці та ресоціалізацію. Тобто, спроба перевиховати засуджених і повернути на волю законослухняними. Навіть у неодноразово судимих (є й такі, хто має по 5-6 судимостей) є шанс стати рівноправними громадянами нашого суспільства. На свободі все залежить від них самих…
– Як готуються до амністування та умовно-дострокового звільнення (УДЗ) адміністрація та самі засуджені? Чи, дійсно, кожен з кандидатів на ці пільги не є соціально небезпечним для суспільства?
– Бучанська виправна колонія (№85) є установою середнього рівня безпеки. Тут перебувають засуджені за вбивства, грабіж, крадіжки та злочини, пов’язані з наркотиками. Тим не менше, на УДЗ та амністію адміністрація установи готує список осіб, які мають на це дозвіл, передбачений чинним законодавством. Враховується, як себе веде кожен із засуджених, за якою статтею відбуває покарання. Є такі, хто переосмислив своє життя і не хоче більше скоювати злочин. Але й немало таких, хто «одягає маску»: заважають вади виховання. Як правило, тутешні в’язні – це діти-сироти, або у яких батьки наркомани, алкоголіки або з кримінальним сьогодні чи минулим.
– Доводилося чути думку, що після кожної амністії може бути погіршення кримінальної ситуації в країні. Наскільки це відповідає дійсності?
– Тих, хто потрапляє під амністію – три відсотки. І навіть, якщо допустити, що хтось з них вчинить злочин, то вони не створять небезпеки для спільноти. Більше того, засуджений сам вирішує чи варто йому підпадати під амністію чи ні. Адже якщо він скористується амністією на цей раз і потім знову попаде за грати, він не зможе скористатися наступною протягом десяти років.
– Змалюйте соціальний портрет сьогоднішнього в’язня Бучанської колонії.
– Його середній вік 30-35 років. Він може бути як мешканцем сільської місцевості так і міста (половина киян). З вищою освітою одиниці. Переважна більшість без освіти та професії. Тому маємо вечірню школу і професійне училище, де можна здобути як середню освіту, так і освоїти робітничу професію і працевлаштуватися у нас на виробництві. З тисячі засуджених, які відбувають покарання приблизно 700-750 осіб по «наркотичним статтям», тобто наркозалежні. На території нашої установи є медичний заклад – обласна лікарня.
– Не останню роль у виховному процесі засуджених відіграє і завантаженість їх роботою…
– Коли людина зайнята працею, то і строк швидше спливає, і заробіток не зайвим буде. Засуджений може отоваритися у продовольчому магазині та відіслати у разі потреби кошти рідним. Звичайно, в першу чергу ми звертаємо увагу на погашення заборгованості по судовим позовам. З 800 колоністів працюють 50-55%. Випускаємо автомобільні причепи і столярні вироби, ливарне та коване виробництво. У нас є майстерні, які виготовляють картини, сувенірну продукцію. Є станція технічного обслуговування.
– Найбільш гостра проблема для суспільства – невміння вчорашніх засуджених пристосуватися до нормального способу життя…
– На жаль, від цього нікуди не дінешся. І відсоток таких повернень досить високий. Дехто з засуджених двічі і більше разів – знов таки потрапляють у колонію. У першу чергу це наркомани.
– Не секрет, що за часів Радянського Союзу спецконтингент відправляли відбувати покарання подалі від дому. Були обмеження у листуванні (два листа на місяць). Отримати одну посилку вагою не більше 16 кг за кілька місяців тощо. Чи стала пенітенціарна система за роки незалежності гуманнішою?
– Нині засуджені мають право відбувати покарання в тій області, звідки вони родом, там де залишилися їх родичі і близькі, тобто є соціальні зв’язки. Немає обмежень у кількості продовольчих передач від рідних, телефонних дзвінків. У вільний від роботи час колоніст може дзвонити до рідних хоч кожний день. Нема такого поняття, як «дзвінкова стаття» (коли засуджений відбуває термін від дзвінка до дзвінка). На всіх осіб, які відбувають покарання, розповсюджується умовно-дострокове звільнення. Навіть ті, хто сидить за тяжкі злочини, мають право на УДЗ, але при цьому потрібно відбути покарання дві третини. Запорукою скорішого звільнення є активна участь у житті установи, відсутність зауважень від адміністрації та порушень режиму.
Спілкувався Володимир ЕННАНОВ
