Це розповідь про стріт-фотографію. Про жанр, який не є популярним, але має декілька важливих складових, одна із них – це документалістика.
Мене звуть Іван Шевченко, я – ірпінський фотограф. Може, фотограф – це гучно сказано, але я маю камеру і деякий бекграунд в цьому напрямку. Для мене, як і для багатьох інших, життя розділилося на ДО і ПІСЛЯ. Війна спонукає переосмислити наше ставлення до життя, до простору, що нас оточує, переглянути цінності і зробити певні висновки.
Я іноді переглядаю свої старі світлини. І дивуюсь тій швидкості змін. І тільки зараз до мене приходить розуміння того, наскільки важлива історична складова фотографії.
Про історичну складову я чув на одній лекції на Київській виставці фотографій років два чи три тому (може більше). Якщо чесно, то мені тоді ця інформація здавалась неважливою. Мене тоді більше цікавила художня сторона фотографії. На тій лекції розповідалось про фотоархіви Нідерландів, якщо мені не зраджує пам’ять. У тих архівах знаходяться старі світлини і плівки. Все це структуровано зберігається при певних температурних умовах і вологості повітря. Так люди в Європі відносяться до культурної спадщини. У нас і близько такого нема. На жаль. І все вищезгадане і те, про що я не сказав, спонукає, якщо не змінити це становище, то хоча б покращити.
Так з’явилась ідея проекту: «Ірпінь. Архів сьогодення», в якому я хочу зібрати світлини, пов’язані з Ірпінським регіоном і мешканцями, цінність яких має значення в історичному сенсі. Тому запрошую всіх долучитися (перейдіть натиснувши сюди):
Це про історію, про творчість та культурний обмін. Плани далекоглядні, думаю буде цікаво! А може й навпаки, нікому до цього діла не буде… Але маю надію!
