В Україні — чимало визначних місць, багатих своєю історією, шкода тільки що внутрішній туризм у нас немає належного розвитку й сервісу. Зважаючи на цю прогалину, познайомимо вас з древнім містом Володимир–Волинський. Інколи його сплутують з Новоград–Волинським, однак останнє знаходиться в Житомирській області, а це місто, з яким вас познайомимо, колись було столицею Волинсько-Галицької держави, і навіть деякий час стольним градом всієї Русі, про що й не здогадується більшість його жителів, як і про те, що колись місто називалося Ладомир, можливо від імені богині Лади. Перша літописна згадка про нього датована 966 роком. А от літописець Нестор пише, що звитяжний князь Олег, якого назвали Віщим, підкорив у 885 році племена угличів і тиверців, стверджуючи, що жили вони тоді від берегів Західного Бугу й аж до моря. Якщо зважити на цю обставину, то можливо в 906 році мої земляки взяли участь в поході князя Олега на Константинополь, коли він прибив щит на його брамі.
У 988 році князь Володимир після переможного походу на західні землі нарік місто своїм іменем, з того часу воно почало нову історію. Місто стало західним форпостом Русі й вікном в Європу, адже саме через нього йшли шляхи до Візантії та інших держав, оскільки степовий південь країни кишів кочівниками. Заснувавши місто свого імені, Володимир одразу подбав про його розбудову й укріплення. Місто було обнесене фортечними валами й вежами, князь відкрив у Володимирі школу, будував храми, справу батька продовжив його син Всеволод.
І до сьогодні біля автобусної станції зберігся високий вал, це все що залишилося від колись неприступної фортеці. Древній високий вал, немов і досі охороняє Успенський собор 12 століття. Біля південного входу до храму потужним струменем ллється невтомне джерело, нечасто таке зустрінеш, щоб неподалік собору можна було вгамувати спрагу.
Від автостанції рукою подати й до інших історичних пам’яток міста: можна піти стежкою на високий вал, я не раз виходив по ній до колишнього дитинця (фортеці). Однак, зважаючи на те, що укріплення були дерев’яними до сьогодні не збереглося навіть руїн дитинця. Цьому посприяли також постійні напади ворогів. Під час Батиєвої навали в 1241 році володимирці стояли до останнього воїна — всі муровані храми були переповнені убієнними, оскільки тодішні церкви були ще й фортецями.
Неподалік автостанції в розлогому сквері, в якому ніжать душу молоді берізки, й алея каштанів зачекалася цвіту, в вічній задумі зупинилися князі, що правили на Володимирському престолі. Тут пам’ятник і засновнику міста князю – хрестителю Русі Володимиру, галицькому князю Ярославу – Осмомислу, про якого згадується в «Слові о полку Ігоревім», Осмомисл, з давньоруської означало мудрий.
Між двома стольними градами Києвом та Володимиром був нерозривний історичний зв’язок, про що свідчать князівські династії. На Володимирському престолі правили сини Ярослава Мудрого, їхні внуки та правнуки, нащадки Володимира Мономаха заснували окрему династію. Саме в Володимирі започаткував створення Волинсько-Галицької держави князь Роман. Хоча історики її чомусь називають Галицько-Волинською державою, але ж вона починалася на Волині, правильно було б робити саме такий логічний наголос. Батько першого волинсько-галицького самодержця, князь Мстислав, у 1156 році заклав Свято-Успенський собор, який і до сьогодні не втратив своєї величі. Під час князювання Данила Галицького місто зазнало особливого розквіту, що викликало подив іноземців, літопис зберіг свідчення, як угорський король Андрій, відвідавши Володимир, був захоплений його красою та величчю, якої не бачив і в містах німецьких.
А от за часів правління першого князя Волинсько-Галицької держави Романа Мстиславовича, коли Київ спустошували печеніги, Володимир брав на себе функції стольного града Київської Русі.
Неподалік високого валу знаходиться світова перлина архітектури — Свято-Васильківська церква-ротонда, збудована на початку XIV століття. А от всього за п’ять кілометрів від міста ви можете відвідати тисячолітню святу обитель країни, засновану за часів Володимира Великого, Зимненський Святогорський Свято-Успенський монастир. За переказом назву Зимно поселення отримало від зимової резиденції князя Володимира. Монастир відвідували києво-печерські ченці, з оповідання Нестора Літописця, який теж побував тут, дізнаємося, що перший ігумен Києво-Печерської Лаври преподобний Варлаам двічі побував на Святій Горі в Зимному, а коли повертався до Києва з Константинополя, то в зимненській обителі представ перед Господом, згодом його нетлінне тіло перевезли до Києво-Печерської Лаври.
Зимненська обитель знаходилася на перехресті важливих доріг, що з’єднували Русь з Візантією, й цілком можливо її відвідував і Антоній Печерський, який двічі ходив на Афон та інші печерські іноки, які, вірогідно, й заснували монастир на Святій Горі в Зимно. На це вказує й та обставина, що печери Зимненської обителі схожі до печер Київської лаври, й головний храм Святогорського монастиря теж освячено на честь Успіння Пресвятої Богородиці.
А втім, до міста Володимира-Волинського, не так важко дістатися, окрім автобусного сполучення, можна одним із потягів — «Київ-Львів».
Автор: Валентин СОБЧУК
