Знайомтесь: журналіст, режисер, сценарист Оксана Мазур. Військова, яка прийшла з Криму. Старший лейтенант ЗСУ, військовий психолог, Мати-Героїня, яка воювала у зоні АТО. Автор книги «Стрес комбата», керівник аматорського театрального колективу, що грає сам себе у інтерактивній виставі «Шлях солдата», яка відбулась учора у Бучі вже вдруге.
Кожна вистава народжується особливим шляхом. Інтерактивна вистава «Шлях солдата» – це приклад вистави, яка була створена аматорами-любителями: і драматургія, і режисура, і музичний та мультимедійний супроводи…
Режисерка і авторка сценарію Оксана Мазур каже, що починалося усе, звісно, з ідеї:
– Ми хотіли створити щось гостросоціальне: і показати війну, і проблеми тих, хто повертається з війни до суспільства, і не знаходить собі тут місця…
– Чи були у вас труднощі з постановкою, адже написати сценарій – це одне, а втілити у життя – це дещо інше, які саме?
– Є труднощі з фінансуванням, звісно. На створення вистави пішло понад 10 тис. грн. Людський ресурс підрахунку не підлягає.
З нашого досвіду, найпростішу виставу, якщо не враховувати ні оренди приміщення, ні оренди світла, ні звуку, менше ніж за 10 тис. грн зробити неможливо. Звісно, говорять, що можна зробити хорошу виставу навіть з одним стільцем, але є очевидні речі, які треба оплачувати: проїзд, харчування… Хоча люди грають без заробітної платні, на чистому ентузіазмі, питання фінансування роботи колективу актуальне завжди. Прагнучи вийти на якісно новий рівень, варто сказати, що процес створення образів триває завжди: ми граємо виставу і самі помічаємо, що треба покращити. Над образами ми, до речі, працюємо постійно. Герої вистави – не професійні актори, вони не вживаються в образ, вони грають самі себе. Ми показуємо не якісь уявні речі, а як це насправді було. Тому ця вистава про нас з вами, наше життя, те, що болить. Мені болить війна…
– Що сказали глядачі?
– Після вистави глядачі підходять, дякують, значить, кажуть, що зачепило «за живе». Нам приємно, що вистава у Бучі відбулась уже вдруге. Коли ми звернулись до керівництва міста, мера Бучі Анатолія Федорука та секретаря міськради Василя Олексюка, то нам погодили її без питань. За що ми дуже вдячні. В інших містах буває не так просто, трапляються й відмови…
Хочу подякувати щиро працівникам Бучанського Будинку культури, які пішли нам назустріч і у всьому допомагають, а також Оксані Коломієць, яка завжди готова прийти нам на допомогу.
– Ну, й розкажуть, будь ласка, про плани на майбутнє
– Планів багато. Зараз ми прямуємо до Житомира. Взагалі ми думаємо над тим, щоб показати «Шлях солдата» у навчальних закладах перед дітьми, зіграти для молоді.
Крім того, є ідея вийти з показами на різні фестивалі. Щоб вистава жила, потрібно постійно її підживлювати своєю енергією, спостерігати, що у ній оновлюється, чи вона так само цікава, чи так само викликає емоції у акторів, бо тоді вона викликатиме емоції і у глядача. У принципі, ми постійно у пошуках, для нас важливо донести свій меседж до глядача у тому форматі, який ми обрали. Це не надто складно, адже вистава доволі мобільна: беремо декорації, проектор та екран -– і ми готові! І звісно ж, ми хочемо вийти на нові рівні, удосконалюватись, зробити виставу ще більш професійною! Будемо вдячні за інформаційний супровід і співпрацю з усіма, хто шукає відповіді на болючі питання сьогодення, для кого головне – не форма, а зміст.
Фотомиттєвості інтерактивної вистави “Шлах солдата” у Бучанському будинку культури
